Соборність України. Теза, яка знов актуальна

Ще кілька років тому свято Соборності виглядало даниною певним сторінкам історії, важливим, але давно минулим. Цілісність країни здавалася безсумнівною, кордони непорушними, можливість окупації – немислимою.

Як же все перевернулося останнім часом! Цінність соборності ми почали розуміти тільки зараз. І кожна подія, кожен факт тих далеких часів оцінюються по-новому.

…22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення ІV Універсалу, на Софійській площі Києва відбулася знаменна подія - об'єднання двох суверенних українських держав - Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну самостійну соборну державу.

Так склалося, що впродовж століть українці були позбавлені власної державності. Після більш як століття по ліквідації Гетьманщини територія України була поділена між двома імперіями - частина належала Російській, а частина - Австро-Угорській. України, як такої, просто не існувало на політичній мапі світу. Величезні історичні зміни, що відбулися на початку ХХ століття на Європейському континенті, зокрема події Першої світової війни, мали своїм наслідком і руйнування, здавалося б, непереможних імперій. Так, внаслідок розвалу Австро-Угорщини на західноукраїнських землях постала нова держава - Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), а на східноукраїнських, після краху Російської імперії - Українська Народна Республіка (УНР).

22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого не залежною державою.

18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада (УНРада), яка взяла у свої руки владу в західноукраїнських землях та проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які «творять цілісну українську територію, уконституйовуються... як Українська держава». Разом з тим УНРада заявила про намір створити національну державність і увійти у єдину соборну державу, яка вже існувала на «Великій Україні». Українська Національна Рада надіслала делегацію для переговорів з гетьманом Павлом Скоропадським. Та по прибутті делегації переговори довелося вести вже з Директорією, яка стала на чолі антигетьманського повстання 1918 року.

Акту Злуки (об'єднанню) передували Предвступний договір, укладений 1 грудня 1918 року в Фастові між УНР і ЗУНР, а також Ухвала Української Національної Ради від 3 січня 1919 року про злуку ЗУНР з УНР (тобто, ратифікація Фастівського договору).

У Предвступному договорі, який підписали повноважні представники обох українських Республік, було заявлено про їх непохитний намір у найкоротший час злитися в одну неподільну державу. При цьому ЗУНР повинна була увійти з усією своєю територією й населенням як складова частина в УНР з правом територіальної автономії, межі якої, а також детальні умови злуки обох держав мала визначити окрема спільна комісія уже в ході об'єднання. В Ухвалі Українська Національна Рада урочисто проголосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку, затвердила Предвступний договір про злуку двох Республік і доручила Державному секретаріатові негайно розпочати переговори з урядом УНР, щоб його реалізувати.

22 січня 1919 року в Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки українських земель в єдину Україну, яким утверджувалось об'єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР в єдину соборну Українську державу.

За свідченнями очевидців, у той день Київ виглядав особливо святково. Скрізь були розвішені національні прапори. На Софійській площі зібралася велика кількість простого люду. У самому Софійському соборі правилася служба. Опівдні на площі зайняли свої місця члени Директорії на чолі з Володимиром Винниченком, Галицька делегація, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові чини, закордонні дипломати.

Саму церемонію розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав Акт Злуки між УНР та ЗУНР. У тексті Акта, зокрема, зазначалось: «Віднині зливаються в одно віками відірвані одна від одної частини України - Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної Української держави на добро і щастя українського народу». ЗУНР отримала назву Західна область УНР (ЗОУНР). Скликаний Директорією Трудовий Конгрес України, в роботі якого взяли участь також 48 делегатів від ЗУНР, наступного дня затвердив Акт Злуки. Передбачалося скликати Установчі збори, що мали утворити єдину владу Республіки.

Однак об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу так і не було доведено до кінця. Директорія та її уряд незабаром під натиском більшовицьких військ змушені були залишити майже всю територію Великої України (вже на час підписання Акта більшовики володіли майже всім Лівобережжям і стояли за 120 км від Києва). Та й серед західноукраїнських державних діячів теж не було прагнення до негайного повного об'єднання. Вони наполягали, щоб до скликання Всеукраїнських Установчих зборів адміністративні та законодавчі функції в західній Україні велися самостійно, те ж саме стосувалося й армії та зовнішньополітичного курсу.

На жаль, Ухвала Української Національної Ради від 3 січня і Акт Злуки від 22 січня 1919 року лише декларували об'єднання українців у єдину соборну державу в майбутньому. А на той момент часу між УНР і ЗУНР встановлювався державний зв'язок на кшталт конфедерації, з окремими урядами та арміями.

Вже на кінець 1919 року українська державна єдність розвалилася. Соборність було зруйновано, власне кажучи, українськими ж руками, а за цим відбулася і цілковита втрата національної державності.

Але попри це, день 22 січня 1919 року залишився в пам'яті українського народу. Через 20 років, 22 січня 1939 року, у столиці Карпатської України місті Хуст уперше відбулось святкування Соборності. Тоді під синьо-жовтими прапорами пройшла тридцятитисячна маніфестація на згадку про історичні події 1919 року.

Вже в наші часи, 21 січня 1990 року, з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки Народний Рух України організував «живий ланцюг», що уособлював Соборність нашої держави. Мільйони тоді ще радянських українців узялися за руки від Києва до Львова, відзначаючи цей День.

Укрінформ