1 травня. Пам’ятні дати

Великдень, а саме так здавна називали українці цю особливу неділю, є найдавнішим і найголовнішим християнським святом усього богослужебного року і приурочене Воскресінню Ісуса Христа. Християнська Пасха тісно пов’язана з єврейською («песах») і дослівно перекладається як «проходження повз». Але якщо для іудеїв Песах є символом визволення від єгипетської неволі й обретінням Землі Обітованої, то для християн Пасха символізує перемогу життя над смертю, звільнення від тягарів гріха, перехід зі стану несвободи в царину свободи і любові. Пасхою називається і Сам Христос, принесений у жертву за гріхи людства. За Євангеліями, після того, як Ісус прийшов до Єрусалима, був зраджений і страчений на хресті, а потім похований у печері відданими учнями – Він воскрес. Недільного дня, прийшовши до Його гробу, жінки-мироносиці виявили, що місце поховання порожнє. Натомість побачили ангела, який сповістив їм, що Ісус воскрес. Невдовзі одній із них явився Христос, якого вона сприйняла спочатку за садівника, і сказав про Своє воскресіння. Радісна звістка надзвичайно швидко поширилася Єрусалимом, а потім і всією Іудеєю. Саме тому в ніч проти неділі в усіх церквах правиться святкова всенощна, кульмінацією якої є урочиста хода вірян навколо храму з запаленими свічками, велекодній подзвін і сповіщення священиком двохтисячолітньої звістки: «Христос воскрес!», на що паства радісно відповідає: «Воїстину воскрес!» Казали, що в цю мить навіть святі сходять з ікон і христосуються. Усе радіє – на землі і в небесах. Наприкінці відбувається освячення пасок та крашанок (писанок), люд розходиться по домівках, обережно несучи запалені великодні свічки, і розговляється. Святкову трапезу починали з освяченої крашанки та шматочка паски. Традиційним вітанням у ці святкові дні були слова «Христос воскрес!», а відповідали «Воістину воскрес!», тричі цілувалися і обмінювалися крашанками. Після суворого посту, сорокаденного обмежання в усьому, починаючи з їжі до розмов, українці могли дозволити собі на Пасху добре поїсти, поспати, поспівати та повеселитися. Воскресіння Христове було святом любові, миру, злагоди та надії. Дата свята не є сталою і кожного конкретного року обчислюється за місячно-сонячним календарем.

А ще сьогодні свято Першотравня. Як це й не дивно, але підвалини цього свята світового пролетаріату надзвичайно глибокі і можна сказати, навіть, язичницькі. Вочевидь, що спершу це були язичницькі містерії, присвячені родючості, а потім, коли часи (віки) змінилися, а саме наприкінці ХІХ століття, з зародженням пролетаріату та його боротьбою за власні права і з’явився День солідарності трудящих. Варто зауважити, що цей день не є вигадкою радянських ідеологів і відзначали його в багатьох країнах світу. Але згодом, знову ж таки, часи змінилися, соціальний ландшафт теж змінився – на зміну велетенським заводам-фабрикам прийшли офісні центри, пролетарі у звичному розумінні слова перетворилися на доволі забезпечених громадян (звісно, це стосується, передусім, економічно розвинених країн), тому це свято дещо змінило акцент, трансформувавшись у свято весни і праці. Воно й сьогодні відзначається у 142-х країнах світу і називається по-різному: День весни, Свято весни і праці, День праці, Свято трудящих, День солідарності трудящих тощо. Демонстрації цього дня теж проходять, але здебільшого мирні. Надзвичайно цікавою є історія Першого травня у Києві. Це було перше світське свято, засноване ще Києво-Могилянською колегією в ХVІІ столітті як своєрідний день студентів. Першого травня київські студенти разом із викладачами збиралися в одному з київських урочищ (здебільшого на горі Щекавиці). Вони співали, декламували вірші, ставили п’єси, грали в м’яча та ін. Вже з наступного, ХVІІІ століття на основі цих студентських гулянь («рекреацій») розпочалися загальноміські масові гуляння. Це було перше загальноміське свято, не позначене в церковному календарі і яке відбувалося без церковного обряду. Церкві це не подобалося, але нічого вдіяти вона не могла. Прикметно, що з кожним роком гуляння ставали все більш розгнузданими і нагадували стародавні містерії. Денна половина свята проходила зазвичай ще в межах пристойності, але те, що творилося з настанням ночі справді походило на «Вальпургієву ніч». Український педагог і мемуарист Автоном Якимович Солтановський у своїх мемуарах досить детально описує святкування Першого травня 1840 року на Шулявці. Він пише, що люд упивався горілкою цілу добу, бився, співав сороміцьких пісень, несамовито матюкався та займався іншими «непотребствами». Вдосвіта по дорозі до Києва і в рощі, і балці валялися сотні напівголих (іноді й геть роздягнених) п’янющих чоловіків і жінок різного віку. Наступного дня поліцейські дільниці були битком набиті буянами різної статі. Мемуарист також зауважує, що подібні «Вальпургієві ночі» на Шулявці відбувалися не без «благословіння» місцевої влади (зокрема й генерал-губернатора Бібікова), якій було вигідно споювати й розбещувати народ, адже такими людьми легше управляти. З середини ХІХ століття в моду стали входити пікніки невеличкими компаніями на лоні природи. З кінця ХІХ століття Першого травня почали відбуватися несанкціоновані маніфестації трудівників, які вимагали від влади людських умов праці, а не горілки і дешевих розваг. Сьогодні думки українців щодо цього свята розділилися. Одні вважають його пережитком радянського минулого, зайвими вихідними, а інші радять сприймати Першотравень як чергове свято весни (після 8 березня) і праці, згадуючи, як у часи радянської молодості садили картоплю.

Події дня:

85 років тому (1931) у Нью-Йорку був офіційно відкритий хмарочос Емпайр Стейт Білдінг, споруджений за проектом архітектора Вільяма Лема всього за 15 місяців. Емпайр Стейт Білдінг, назва якого походить від прізвиська штату Нью-Йорк - «Імперський штат», збудований у стилі арт-деко, залишався найвищою будівлею світу до 1972 року. Він має висоту 381 метр, 102 поверхи (першим у світі перевищив показник у 100 поверхів). Розташована будівля на П’ятій авеню між Західними 33-ю і 34-ю вулицями. З оглядових майданчиків хмарочосу на 86 та 102 поверхах відкривається один з найкрасивіших видів на Нью-Йорк. Емпайр Стейт Білдінг вважався найвищою спорудою в світі аж до 1971 року, коли була споруджена перша башта Всесвітнього торговельного центру. Наразі він третій за висотою у США і 22-й у світі. У 1986 році Емпайр Стейт Білдінг одержав статус національної пам’ятки архітектури. Після виходу першого фільму про Кінг-Конга хмарочос став відомим у цілому світі, оскільки саме на його даху відбувалась битва з гігантською горилою.

Ювілеї дня:

190 років від дня народження Юліана Куїловського-Соса (1826-1900), українського церковного діяча, греко-католицького митрополита.

135 років від дня народження П’єра Тейяра де Шардена (1881–1955), французького вченого, палеонтолога-еволюціоніста, філософа, теолога, одного з творців теорії ноосфери (у 1922-1923 рр. у Сорбонні слухав лекції Володимира Івановича Вернадського). Член ордену єзуїтів, з 1911 року священик Римо-католицької церкви. Намагався здійснити синтез християнського учення й теорії космічної еволюції. Його ідеї були викладені у посмертно виданих працях «Феномен людини», «Божественне середовище», «Виникнення людини», «Погляд у минуле», «Наука і Христос». Далекий родич просвітителя Вольтера (по матері). У 1929 році був серед учених-археологів, що знайшли неподалік Пекіна скелет представника пізньої групи найдавніших викопних людей – синантропа.

120 років від дня народження Георгія Антоновича Цапка (1896-1971), українського художника театру, графіка.

Роковини смерті:

35 років з дня смерті Хейноске Госьо (1902-1981), японського кінорежисера, якого на батьківщині називають «поетом соціального гуманізму». В японських текстах про кіно існує навіть термін «госьоїзм», який означає щось, від чого ви смієтеся і плачете водночас. «Лише у разі, коли ми любимо ближніх, ми можемо творити щось нове. З цієї любові витікає уся творчість», - таким було творче кредо японського митця. Втім, гуманізм Госьо – не простакуватий оптимістичний гуманізм; у своїй творчій манері й у своєму світогляді японський кінорежисер близький до італійця Вітторіо Де Сіка з його співчутливим зображенням повсякденного людського буття, або ж до всеохоплюючої пронизливої людяності Чапліна. За 43 роки режисерської роботи зняв 97 фільмів. Серед них перший японський звуковий фільм «Сусідка і моя дружина» (1931), кінострічки «Танцівниця з Ідзу», «Жінка ночі», «П’ятиповерхова пагода», «Там, звідки видніються фабричні труби» (1953, приз МКФ у Берліні), «Готель в Осаці».