26 лютого. Пам’ятні дати

26 лютого. Пам’ятні дати

Укрінформ
Два роки тому у Сімферополі відбувся мітинг кримських татар на підтримку територіальної цілісності України

26 лютого 2014 року на центральній площі Сімферополі відбувся мирний мітинг кримських татар на підтримку територіальної цілісності України та проти проведення позачергової сесії Верховної Ради Криму. Тоді біля будівлі кримського парламенту з ініціативи Меджлісу зібралося близько 12 тис. кримських татар. Вони тримали в руках свої національні прапори та прапори України. Мітингувальники скандували «Аллах акбар», «Слава Україні – Героям слава», «Банду геть», «Крим – Україна» тощо. На противагу цьому мітингу був організований мітинг «Русского єдінства», що керувався поплічником російських окупантів Сергієм Аксьоновим. Тоді в результаті сутичок двоє людей загинули й декілька зазнали поранень. Слідчий комітет Росії після окупації Криму порушив за цим фактом кримінальну справу (так звана «справа 26 лютого») і влаштував політичне судилище над Ахтемом Чігозом (заступник голови Меджлісу), Мустафою Дегерменджі, Алі Асановим та іншими кримськотатарськими активістами. Декого з них окупанти відпустили, давши умовні терміни, а декого, зокрема й Ахтема Чігоза, продовжують утримувати у в’язниці. Йому загрожує від чотирьох до десяти років позбавлення волі. Правозахисна організація Amnesty International назвала подію «черговим із низки репресивних заходів» проти незгодних з окупацією Криму. Вже наступного дня, 27 лютого, спецпідрозділи ГРУ Росії зайняли приміщення Верховної Ради і Ради Міністрів Криму. Того ж дня Верховна Рада Криму оголосила про проведення на півострові референдуму про приєднання до Росії. Планувалося, що голосування проведуть 25 травня, однак згодом його перенесли на 16 березня. «Ми розійшлися, будучи впевненими, що врятували Крим, себе і Україну, - згадує лідер кримських татар Чубаров. - Я й думати не міг, що вийде так, як вийшло 27-го вранці».

Події дня:

410 років тому (1606) експедиція на чолі з голландським мореплавцем Віллемом Янсзоном висадилась поблизу сучасного півострова Кейп-Йорк на півночі Австралії. Так відбулася перша документально підтверджена висадка європейців на австралійському континенті. Першовідкривачі нанесли виявлену землю на карту. Протягом всього XVII ст. основні відкриття тут були зроблені голландськими мандрівниками, внаслідок чого спочатку Австралія отримала назву Нова Голландія. Майже через 40 років для дослідження цієї території, користуючись картами Янсзона, відправилась експедиція Абеля Тасмана який вивчив північно-західне узбережжя Нової Голландії. Лише в 1770 році англієць Джеймс Кук, під час своєї першої експедиції, відкрив протоку між Новою Гвінеєю та Новою Голландією, ставши першим європейцем, що досяг її східного узбережжя, і довів, що вона є гігантським островом. Сучасну назву – Австралія (з латини – південний) – материк отримав у ХІХ ст.

Ювілеї дня:

230 років від дня народження Домініка Франсуа Араго (1786-1853), французького астронома, фізика і політичного діяча, члена Паризької АН.

105 років від дня народження Таро Окамото (1911–1996), японського художника, одного з найбільших представників японського авангарду і сюрреалізму. В 1970 році його грандіозна «Сонячна башта» прикрасила міжнародну виставку ЕКСПО в Осаці. Окамото досить рідко продавав свої твори, а незадовго до смерті подарував увесь свій творчий спадок місту Кавасакі, уродженцем якого він був. Нині музей нараховує 290 робіт сучасного класика. В Токіо існує меморіальний музей митця. Таро Окамото впродовж тривалого часу жив у Європі (переважно у Франції). Закінчив Сорбонну, вивчав філософію та етнологію. Товаришував з Пікассо, Бранкузі, Кандінським. Під час Другої світової війни брав участь у воєнних діях на боці Японії, воював у Китаї, був у полоні. Лауреат численних мистецьких відзнак, нагороджений французьким орденом Почесного легіону.

83 роки від дня народження Любомира Гузара (1933), єпископа Української греко-католицької церкви, кардинала Католицької церкви; з 28 січня 2001 року Верховний архиєпископ Львівський, з 25 серпня 2005 року по 10 лютого 2011 року Верховний архиєпископ Києво-Галицький – предстоятель Української греко-католицької церкви. Блаженнійший Любомир Гузар – справжній громадянин світу. Народився у Львові, 1944-го родина переїхала до Австрії, потім оселилися у США. У Сполучених Штатах він прожив 20 років. Закінчив семінарію, вивчав богослов’я в Католицькому університеті у Вашингтоні, студіював філософію у Фордгамському університі. 1969-го переїхав до Риму – у «вічному місті» прожив майже 25 років. Тут захистив дисертацію, 9 років викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана». 1977-го висвячений Верховним  архієпископом Йосифом Сліпим на єпископа. За рік став архімандритом монастиря Студійського Уставу. Об’їздив мало не весь світ, бував усюди, де знаходяться греко-католицькі громади (Австралія, Латинська Америка, Європа). «Ці подорожі наштовхнули мене на дуже просту і ясну думку – люди всюди однакові. З ними треба розмовляти, спілкуватися. Їх треба слухати, їх треба поважати. Тільки з взаєморозуміння і взаємоповаги може вирости щось вагоме і гідне», - зауважує кардинал Гузар. 1993-го він повернувся в Україну. На надзвичайному Синоді єпископів УГКЦ був обраний її главою (2001). Став кардиналом. У 2011 році пішов у відставку, передавши паству і церкву Святославу Шевчуку. Блаженнійший Любомир Гузар упродовж багатьох років залишається беззаперечним моральним авторитетом не тільки для греко-католиків, але й для віруючих інших конфесій та людей далеких від релігійного життя. Його слово завжди мудре, виважене, вагоме і доцільне. Це слово пастиря, за яким відчувається величезний досвід – як людський, так і релігійний. Позбавлений радянського досвіду, він привніс із собою на наш пострадянський простір, де сама ідея людських взаємин є глибоко спотвореною лицемірством, хамством, підлабузництвом, основою яких, без сумніву, був страх, і нову манеру спілкування. На противагу багатьом українським священикам, тут годі шукати слідів чванькуватої пихатості щодо пастви, або принизливої запобігливості перед сильними світу цього. Не чути в його голосі й істеричних інтонацій, фанатизму, чи гнівних звинувачувальних тирад.    

30 років від дня народження Терези Мері Палмер (1986), австралійської кіноактриси. За свої 30 років Тереза Палмер устигла знятися у понад 20 фільмах. Найвідоміші з них – «На гребені хвилі» (2015), «Лицар кубків» (2015), «Убий мене тричі» (2014), «Тепло наших тіл» (2013), «Ведмідь» (2011), «Учень чаклуна» (2010). Народилася Тереза в Аделаїді. Батьки рано розлучилися, дівчинка виховувалась то матір’ю, яка страждала на маніакально-депресивний психоз, то батьком з мачухою. Розкошів особливих не було. Мріяла стати акторкою. Закінчила університет, акторські курси. Підпрацьовувала у місцевому супермаркеті та в ресторані швидкого харчування, працювала аніматором і продавала одяг у бутіку, брала участь у шоу, перемогла в конкурсі «Пошук кінозірки». Її першою роботою в кіно стала роль у незалежному австралійському фільмі 2:37. Вона зіграла практично одразу після закінчення школи, не маючи, по суті, жодного акторського досвіду. Тим не менш, успіх для молодої акторки був приголомшливий. Вона була номінова на Australian Film Institute Award в 2006 році як «Краща актриса». Цей фільм став відчутним поштовхом в її подальшій акторській кар’єрі. Невдовзі вона підписує контракт з William Morris Agency й переїздить до Лос-Анджелеса. У 2010 році знімається в голлівудському фільмі  «Учень чаклуна». Звісно, славу Терези Палмер не можна порівняти зі славою іншої австралійки - Ніколь Кідман, але у неї все попереду.

Роковини смерті:

45 років від дня смерті Фернанделя (справж. – Фернан Контанден, 1903-1971), відомого французького кіноактора-коміка. Спочатку виступав у ревю і оперетах. Починаючи з 30-х років, працював лише у кіно. Грав у фільмах: «Забави ескадрону», «Казимир», «Закон є закон», «Повернення батька», «Диявол і десять заповідей» та ін.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-