27 січня. Пам’ятні дати
Проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни. Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році (Постанова ВРУ від 5 липня 2011 року), хоча й була однією з шести країн-ініціаторів прийняття оонівського документа. Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років, внаслідок якого загинуло близько 6 мільйонів осіб. Жертвами Голокосту були також інші етнічні та соціальні спільноти, яких нацисти переслідували і знищували – цигани, гомосексуалісти, масони, безнадійно хворі тощо. Тобто, у ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих. Дата 27 січня обрана невипадково: цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма. На час звільнення у таборі перебувало близько 7 тис. в’язнів. Люди були вкрай виснажені, багато хто з них знаходився на межі смерті. В період з 1941 по 1945 роки у концентраційному таборі Аушвіц було знищено близько 1,4 млн людей (з них понад мільйон євреї). За всю історію існування табору було здійснено близько 700 спроб утечі. Лише 300 з них виявилися вдалими. Ворота табору смерті Аушвіц-Біркенау першим відкрив комбат Анатолій Шапіро (1913-2005) – єврей з Полтавщини (у 2006 році йому було посмертно присвоєно звання Героя України). Темі Голокосту присвячено чимало творів мистецтва. Серед фільмів одними з кращих є спілбергівський «Список Шиндлера», «Вибір Софі» Алана Пакули і «Піаніст» Романа Поланського (щоправда, не кращий фільм Поланського в його режисерському доробку попри головний приз Каннського МКФ). Серед прози беззаперечно обпікаючим свідченням про Голокост є книжка Тадеуша Боровського «У нас, в Аушвіці». Її можна порівняти хіба що з «Колимськими оповіданнями» Варлама Шаламова (обидві рівнозначні за силою впливу на читача), а порівнявши, зрозуміти, що обидва режими – і гітлерівський, і сталінський - були тотожними за своєю злочинною людиноненависницькою суттю.
Православне свято День святого Савви, першого архієпископа Сербського.
Православне свято святої рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії.
Ювілеї дня:
260 років тому в місті Зальцбург (тоді столиця Зальцбурзького архієпископства, а нині австрійське місто) народився Вольфґанґ Амадей Моцарт (1756-1791). Автор понад 600 творів, серед яких сонячний «Дон Жуан», «Чарівна флейта», трепетний «Реквієм». Композитор, за яким через століття тягнеться блискучий шлейф захопливих епітетів: божественний, райський, незрівнянний, універсальний тощо. Вже через декілька років після народження, з легкої руки Моцарта-старшого, хлопчика називали «зальцбурзьким дивом», адже малий і дійсно був вундеркіндом: п’ятирічним він почав компанувати, беручи домашні уроки фортепіано й скрипки. Рання слава не зробила з Вольфганга маленького чванькуватого зазнайку. Можливо, через надзвичайну зайнятість. Батько був для нього беззаперечним авторитетом, «другим після Господа». Свої листи Вольфганг завжди закінчував фразою: «1 000 разів цілую Вашу батьківську руку». Щоправда, стосунки між батьком і сином трохи охололи наприкінці життя першого – через шлюб Вольфганга з Констанцею Вебер (старий не визнавав невістку). Проте шлюб видався напрочуд щасливим і гармонійним. Так само як і Вольфганг, Констанца мала легку веселу вдачу, гарно співала. Існує легенда, що якось, коли у подружжя не було гульдена на дрова (а була якраз зима), то вони, аби хоч якось зігрітись, пішли в танок й веселилися мов ті діти. Варто зауважити, що Моцарт заробляв пристойні гроші (грубо кажучи, у перерахунку на сучасні гроші, його річний прибуток складав десь до 200 тис. доларів), але композитор не вмів заощаджувати й жив «на широку». Тобто, байка про «злиденного» митця – лише байка. Так само, як байкою є й те, що він був просто геніально обдарованою людиною й творив не задумуючись, граючись чи несвідомо. Насправді ж, до феноменального таланту варто додати систематичну працю й зусилля постійного пошуку й винахідництва в рамках заданих норм. «Зблиснув золотий слід, я пригадав Вічне, Моцарта, зорі. На годину я знову міг дихати, міг жити, смів бути, не мусив терпіти муки, боятися, соромитись» - це Гессе, «Степовий вовк». А можна згадати о. Павла Флоренського, який із Соловецького табору, незадовго до своєї мученицької смерті у грудні 1937 року писав: «Нещодавно по радіо… почув уривок з концерту Моцарта. І знову з зачудуванням упізнаю цю дивовижну ясність, золотий, загублений людством рай…» Щастя внутрішньої гармонії, зустріч людини із собою та минуща єдність із Вічним є провідними мотивами рецепції Моцарта у нашому столітті. Всупереч усій аналітиці таємниця довершеності музики композитора не розкрита й досі. «Щодалі, тим більш чітким він стає, ллється над іншими голосами, що здаються рівними йому за силою, але залишаються чомусь позаду, блякнуть, старіють, часом гинуть у фальші. На Моцарті ж ані пилинки…» (Ганс Урс фон Бальтазар).
190 років від дня народження Михайла Євграфовича Салтикова-Щедріна (справж. прізв. – Салтиков; 1826-1889), російського письменника-сатирика. Автор блискучих «Губернських нарисів», «Історії одного міста», сатиричного циклу «Помпадури і помпадурші», «Казок».
180 років від дня народження Леопольда фон Захер-Мазоха (1836–1895), австрійського письменника. Автор романтичних новел, сенсаційних еротичних романів (у т.ч. «Венера в хутрі»), з патологічними мотивами яких пов’язаний термін «мазохізм».
105 років від дня народження Івана Макаровича Гончара (1911–1993), українського скульптора, живописця, графіка, етнографа, засновника музею. Зібрав понад 2,5 тис. експонатів народної тканини – 900 рушників, близько 300 сорочок, зразків іншого одягу, 500 зразків вишивок, 630 одиниць народної кераміки (макітри, горщики, миски, іграшки, кахлі з гончарних осередків майже всієї України), колекцію народних музичних інструментів і близько 500 ікон. Крім того, залишив чималу власну художню спадщину – численні живописні та графічні роботи (більше тисячі), пам’ятники, які стоять у багатьох куточках України (Тарасу Шевченку в с. Шешорах Івано-Франківської обл., Степану Васильченку в м. Ічні Чернігівської обл., Івану Гонті в с. Гонтівка на Вінниччині, Катерині Білокур в с. Богданівка на Київщині та ін.).
90 років від дня народження Інгрід Тулін (1926-2004), шведської актриси. Одна з актрис, котра постійно знімалась у фільмах шведського кінорежисера Інгмара Бергмана. «Інгрід Тулін – одна з по-справжньому великих актрис нашого часу. Як висловилась одного разу її колега: «Вона одружена з кінокамерою» (І. Бергман, «Картини»).
Роковини смерті:
285 років з дня смерті Бартоломео Крістофорі (1655-1731), італійського майстра музичних інструментів. У 1709-1711 рр. винайшов фортепіано з ударною (молоточковою) механікою, назване ним gravicimbalo col piano e forte («клавесин з тихим і голосним звуком»). Цей винахід відкрив новий етап в історії музичних інструментів.
115 років з дня смерті Джузеппе Верді (1813-1901), видатного італійського композитора. Автор таких опер як «Ріголетто», «Трубадур», «Травіата», «Аїда», «Отелло». Вже понад сто років творчість Верді складає важливу частину класичного репертуару всіх оперних театрів світу. З 1961 року в м. Буссато (на батьківщині композитора) проводиться конкурс вокалістів «Вердієвські голоси».
60 років з дня смерті Еріха Клайбера (1890-1956), австрійського диригента. У 1923-1935 рр. генерал-музік-директор Німецької державної опери в Берліні. В 1936-1949 рр. головний диригент театру «Колон» у Буенос-Айресі. Після війни повернувся в Європу. Співпрацював з Лондонським та Берлінським філармонійними оркестрами, згодом перейшов у Ковент-Гарден.
