30 листопада. Пам’ятні дати

Ще перед 4-ю годиною ранку на Майдан почали завозити вантажівками елементи новорічної ялинки, яку зводили неподалік місця протесту. Тоді ж загони міліції оточили близько тисячі активістів, які мирно протестували і співали пісні. В результаті наступу силовиків десятки людей було жорстоко побито, серед них багато студентів (чимало з них приїхало з інших областей України). На відеозаписах, оприлюднених в інтернеті, було видно, як бійці «Беркуту» витісняли людей з-під монументу Незалежності, б’ючи їх кийками. Декого продовжували бити навіть після того, як він упав. Внаслідок дій «Беркуту» постраждали щонайменше 79 осіб. 35 людей міліціонери затримали, але згодом відпустили. Проти учасників мітингу відкрили кримінальні провадження – за статтями «спротив представникам влади» і «хуліганство». У МВС розгін протестувальників пояснювали провокаціями з їхнього боку. Від дій силовиків тодішнє керівництво держави відмежувалося; нікого не було покарано, розслідування не було почато. Жорстоке побиття студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й світову спільноту. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості.

Події дня:

76 років тому (1939) почалась радянсько-фінська війна, яка згодом отримала назву «Зимової». Цього дня радянська авіація почала бомбардування Гельсінкі, а Червона Армія - наступ на Карельському перешийку. Після того як 28 листопада фінський уряд відхилив ультимативні радянські пропозиції про зміну кордонів у Карелії і передачу військово-морської бази Ганко, СРСР розірвав дипломатичні відносини з Фінляндією, і 30 листопада напав на сусідню державу на фронті від Балтійського до Баренцевого моря. Війна тривала 105 діб. 12 березня був підписаний мирний договір, за яким Фінляндія погодилась на втрату 11% своєї території - до СРСР відійшов Карельський перешийок, частина півостровів Рибацький і Середній на Півночі, частина Лапландії, а база Ганко була взята Радянським Союзом в оренду на 30 років. Близько 450 тисяч фінів довелось переселяти у глибинні райони Фінляндії. Проте, не дивлячись на втрати Фінляндії, вона все ж таки відстояла свою незалежність, а СРСР мав доволі відчутні наслідки: як агресора його було виключено з Ліги Націй.

Ювілеї дня:

205 років від дня народження Олівера Фішера Вінчестера (1810-1880), американського винахідника знаменитої гвинтівки, виробника стрілецької зброї, підприємця, політика і філантропа. Народився в Бостоні, рано осиротів. Спочатку працював «хлопчиком на побігеньках» у готелі, потім різноробочим на будівництві, згодом почав теслювати, продавав будівельні матеріали. У 1848 році йому вдалося заснувати у Нью-Хейвені (штат Коннектикут) компанію «Вінчестер енд Девіс», яка спеціалізувалася зовсім не на зброї, а на виробництві чоловічого одягу. В 1855 Олівер Вінчестер разом з іншими інвесторами придбав відділення зброярської компанії Сміт-Вессон, що на той час мала фінансові проблеми. Компанія перебралася до Нью-Хейвена й почала називатися «Нью-Хейвен Армс Компані» (1857). Фірма почала з випуску двох моделей пістолета «Вулканік». За перший рік було виготовлено близько 600 зразків. Поступово йому вдалося створити одне з найвідоміших у світі зброярських виробництв. У 1866 році компанія стала називатися іменем Вінчестера – «Winchester Repeating Arms». Гвинтівка Вінчестера використовувалася під час Громадянської війни США й була попередницею досить довгого ряду моделей гвинтівок Вінчестера, включно з найвідомішею моделлю «Вінчестер-73» - найпопулярнішою зброєю переселенців американського Заходу. Вінчестер постійно модернізував і вдосконалював гвинтівки. Починаючи з 60-х рр. XIX століття, фірма Вінчестер виробляла гвинтівки і карабіни, найбільш відомими з яких є моделі 1873 і 1894 року, до того ж остання була сконструйована самим Джоном Мозесом Браунінгом, автором величезної кількості класичних зразків вогнепальної зброї, від пістолетів до крупнокаліберних кулеметів. Олівер Вінчестер також брав активну участь у політиці – він підтримував Республіканську партію й був віце-губернатором штату Коннектикут. У наш час «вінчестером» досить часто називають жорсткий диск комп’ютера. Назва походить від першого диска фірми IBM «30^30» (30 Мегабайт 30 секунд доступу). Гвинтівка калібру 0,3 створена Вінчестером, також називалася «30-30» - так і виник синонім.

180 років від дня народження Марка Твена (справж. – Семюел Ленґгорн Клеменс; 1835-1910), видатного американського письменника. Автор романів «Пригоди Тома Сойєра», «Пригоди Гекельберрі Фінна», «Принц і злидар», «Янкі з Коннектікута при дворі короля Артура».

105 років від дня народження Марчелло Моретті (1910-1964), відомого італійського актора, артиста Міланського театру «Пікколо» від дня його заснування (1947), першого виконавця ролі Арлекіна в історичній виставі Джорджо Стрелера.

64 роки тому в селі Рівня (нині Вижниця) Чернівецької області народився Назарій Яремчук (1951-1995), український естрадний співак (тенор), народний артист України (з 1987), лауреат премії ім. Т. Шевченка (посмертно). Відомий насамперед виконанням українських пісень – «Чуєш мамо», «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас» та ін. Крім того, разом зі своїми друзями-співаками знявся в музичних стрічках «Червона рута», «Виступає ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутковського» , «Стартує пісня», «Ти плюс я – весна». Якось співака вкотре запитали, що для нього значить пісня. Яремчук трохи помовчав, а потім відповів: «Пісня для мене – це все. Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя. Цим почуттям пронизано все: моя родина, друзі, колеги по роботі, творчості… Хочу співати для вас гарних пісень, що западають у душу, в пам’ять серця, несуть гарні думки, зачаровують красою мелодій». Життя видатного співака обірвалось надзвичайно рано – він відійшов у вічність у 43.

Роковини смерті:

265 років з дня смерті Моріца Саксонського (1696-1750), французького військового діяча і теоретика, маршала Франції (1744). Моріц Саксонський був побічним сином курфюста Саксонського Августа ІІ від графині Аврори Кьонігсмарк. Виховувався батьком, з 1711 року мав титул графа Саксонського. Спочатку служив у саксонських, польських і австрійських військах, з 1720 на французькій службі. Відзначився у війні за Австрійську спадщину 1740-1748 рр. під час загарбання Праги (1741) і Егера (1742). Командуючи французькою армією у Фландрії, здобув ряд перемог над англо-голландськими військами. У трактаті «Мої мрії» висунув нові для того часу ідеї про переваги військової повинності над системою вербування, про необхідність мати постійні воєнні кадри, про атаки піхоти в колонах, про роль інженерних укріплень на полі бою тощо. Велике значення у війні приділяв моральному фактору. Щодо неофіційного портрета Моріца Саксонського, то граф мав славу тюїльрійського героя, красеня, дуелянта, танцюриста, спортсмена і палкого поціновувача жіночої краси, та й загалом був утіленням чоловічого ідеалу двору Людовіка ХV. У віках залишився також і його роман з відомою паризькою актрисою Андрієнною Лекуврер, яка померла у розквіті сил і краси за нез’ясованих обставин. Парижем довго ходили чутки, що красуню отруїла герцогиня Бульйонська – її суперниця у коханні до відомого полководця. Одна з доньок Моріца Саксонського стала бабусею письменниці Жорж Санд.

115 років з дня смерті Оскара Уайльда (1854-1900), англійського письменника. Автор блискучих афоризмів, витончених за формою віршів, ліричних казок, філософського роману «Портрет Доріана Грея», комедій «Віяло леді Уїндермір», «Ідеальний чоловік», «Як важливо бути серйозним», автобіографічної поеми «Балада Редінгської тюрми». Бернард Шоу добре знав Уайльда. Сам епохальний співрозмовник і дотепник він згадував про Уайльда: «Я любив з ним зустрічатись. У його присутності я міг помовчати, тому що він говорив краще за мене». Останні три роки свого життя англійський письменник жив у Парижі, похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез (варто зазначити, що місце його поховання не забуто шанувальниками й по сьогодні). Уайльд належав до тих митців, чий яскравий літературний талант часом опинявся у тіні не менш яскравої біографії. Інтерес до його приватного життя з часом не зменшується, а навпаки – навіть зростає, чому не в останню чергу сприяє сучасна масова культура. Нещодавно один з британських аукціонних будинків виставив на продаж раніше невідомі листи інтимного характеру Уайльда до редактора одного з лондонських журналів, що викликало резонанс не лише у середовищі літературознавців. 

100 років з дня смерті Лева Степановича Мацієвича (1843-1915), українського літературознавця, джерелознавця, історика, бібліофіла. Почесний член Бессарабського церковного історико-археологічного товариства, дійсний член Одеського бібліографічного товариства при Новоросійському університеті. Випускник Київської духовної академії, магістр богослов’я. Викладав латинську мову в Кишинівській та Одеських духовних семінаріях. Писав російською мовою. Зібрав, узагальнив і опублікував ряд важливих матеріалів про життя і діяльність А.М. Курбського, Георгія Кониського, О. Пушкіна, М. Гоголя, Т. Шевченка. Автор низки праць з української історії, фольклору, книгознавства.

80 років із дня смерті Фернанду Песоа (1888-1935), одного з найбільших португальських поетів ХХ століття. За життя Фернанду Песоа опублікував єдину збірку поезій «Послання» (1933), кілька літературознавчих статей та віршів у різних періодичних виданнях. Його творча доля була досить сумною, а визнання й слава прийшли вже після смерті. Світова критика звернулася до творчості Фернанду Песоа лише в середині 50-х років, тобто через двадцять років після смерті поета (1935), коли паризьке видавництво «П’єр Сегерс» опублікувало його вірші в серії «Сучасні поети». Відтоді інтерес до постаті Фернанду Песоа не згасає.