28 листопада. Пам’ятні дати

В четверту суботу листопада в Україні на підставі Указів Президента Л. Кучми № 1310/98 та Президента В. Ющенка № 431/2007 відзначається День пам’яті жертв Голодоморів. В історії людства відомі страшні випадки недороду, голоду, голодівок. Але для українців ця тема є надзвичайно болючою, адже в ХХ сторіччі ми пережили три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 і голод 1946-1947 рр. Утім, наймасштабнішим і найжахливішим був голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу, здійснюваний тоталітарним комуністичним режимом у ході утвердження соціалістичного сектору економіки в СРСР, підпорядкування суспільства партійно-державним органам влади та встановлення в країні особистої диктатури Сталіна. Голодомору передувала насильницька колективізація сільських господарств, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельні кампанії, масовий терор на селі. Терор голодом, що діяв в УСРР протягом 22-х місяців – це свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія і тактика якої виконувалася, починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства, на знищення в Україні самостійних селянських господарств – соціально-економічних підвалин української нації. Українські селяни стали наступними жертвами сталінського режиму після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва. У пікові місяці Голодомору щохвилини в Україні помирало 24 людини, щогодини – 1440, щодоби – 34 560. За короткий проміжок часу Москва вбила 4,5 мільйони українців. Упродовж десятиліть голодомор в УСРР замовчувався. Дослідження з цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття. Щороку Український інститут національної пам’яті пропонує спеціальну тему Дня для підкреслення певного аспекту трагедії Голодомору 1932–1933 рр. Цього року такою темою є «Люди Правди» – це ті, хто публікували статті в західній пресі, описували побачене й пережите у щоденниках чи просто фотографували той жах, що відбувався навколо, ризикуючи кар’єрою, свободою або навіть життям. Це журналісти, громадські діячі, політики, вчителі, селяни. Гасло заходів 2015 року – «Щоб світ знав». Загальнонаціональні заходи до Дня пам’яті жертв Голодомору пройдуть по всій Україні та у 36 країнах світу. Цього дня передбачені жалобні заходи на території Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» у місті Києві, а по всій Україні – проведення тематичних наукових, інформаційних, та культурно-мистецьких заходів, виставок, презентацій документів, фото- і відеоматеріалів. Також на території України буде приспущено Державний прапор України та обмежено проведення заходів розважального характеру. О 16.00 в кожній домівці й установі українці запалять свічки пам’яті, а також приєднаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.

Події дня:

355 років тому (1660) у Лондоні засновано Королівське товариство – провідний науковий центр Великобританії – одна з найстаріших академій наук у світі. Нині Лондонське королівське товариство - приватна організація, незалежна від урядових наукових установ, яка відіграє важливу роль в організації і розвитку наукових досліджень Великобританії, а також діє як дорадчий орган при вирішенні основних питань наукової політики країни. Входить у британську Наукову Раду. Членами Товариства можуть бути громадяни або резиденти країн Британської Співдружності та Республіки Ірландія. Існує також інституція закордонного членства.

110 років тому (1905) у Дубліні ірландським політиком Артуром Гріффітом заснована націоналістична політична організація Шинн фейн («Ми самі по собі»), яка об'єднала декілька воєнізованих націоналістичних груп, і протягом наступних років стала основною політичною організацією, що боролась проти британського правління. У 1918 році, після поразки Пасхального повстання в Дубліні 1916 року Шин Фейн отримала більшість на національних виборах і створила незалежний Ірландський парламент, котрий проголосив Ірландію незалежною республікою. Наступного року Ірландські Добровольці, прототип Ірландської Республіканської Армії (ІРА), підняли повстання проти британських військ, і в 1921 році Артур Гріффіт разом з іншими лідерами Шин Фейн підписав історичне рішення про розділ Ірландії з наданням автономії її південній частині, яка згодом стала незалежною державою Ірландія.

90 років тому (1925) парламент Туреччини ухвалив так званий закон про носіння тюрбану, або мусульманської хустки, який забороняв носіння громадянами одягу, що асоціювався з діяльністю релігійних сект (одна з реформ Кемаля Ататюрка з перетворення колишньої Османської імперії у світську державу). Питання про скасування цього закону неодноразово порушувалось, зокрема, під час прем’єрства нинішнього президента Туреччини Таїпа Ердогана. Проте закон діє й нині.

Ювілеї дня:

105 років від дня народження Ярослава Богдана Рудницького (1910-1995), українського мовознавця, літературознавця, фольклориста, громадсько-політичного діяча (Канада). У 1949 році переїхав до Вінніпега (Канада). Того ж року заснував відділ україністики в Манітобському університеті, став першим головою славістичного відділу цього університету (очолював до 1976); з 1977 – професор-консультант. Ініціатор українознавчої програми в австралійських університетах. Очолював різні українські наукові, культурні та громадські організації у Канаді. Автор праць з культури української мови, історії української мови в плані соціолінгвістики. Розробляв методику викладання української мови, зокрема як іноземної.

55 років від дня народження Джона Гальяно (1960), одного з найвідоміших і найепатажніших сучасних кутюр’є. Джон Гальяно народився в 1960 році в Гібралтарі в сім’ї іспанця й англійки, а коли йому виповнилося 6 років, сім’я переїхала в Лондон, де юнак з відзнакою закінчив коледж мистецтв св. Мартіна. Кар’єру розпочинав в 1985 році, коли випустив дипломну колекцію одягу, на створення якої його надихнула Французька революція. Невдовзі він представив і свою першу колекцію на Тижні моди в Лондоні. В 1990-х роках Гальяно переїхав до Парижа, в 1995 році став творчим директором модного будинку Givenchy, а в 1996 році перейшов на роботу в Dior. Утім феєрична «епоха Гальяно» несподівано обірвалася в березні 2011 року, коли дизайнера усунули з посади арт-директора СD за расистські та антисемітські висловлювання в одному з ресторанів Парижа. Почалося слідство, виявилося, що раніше був аналогічний випадок, який вдалося залагодити. Дизайнеру були висунуті звинувачення в антисемітизмі, його оштрафували й звільнили з роботи як у Dior, так і у власному модному будинку John Galliano. Фешн-тусовка розділилася: одні вважали, що геніальному Гальяно можна пробачити подібні ескапади, а інші резонно доводили, що відповідати за власні слова повинен будь-хто. Репутаційний удар був досить відчутний – протягом чотирьох років після інциденту Гальяно жодного разу ніхто не запропонував роботу дизайнера, якщо не рахувати співробітництво з російською мережею парфумерно-косметичних товарів «Л`Етуаль». Лише у вересні минулого року Гальяно вдалося отримати роботу, пов’язану з фешн-дизайном. Він став креативним директором бельгійської марки Maison Martin Margiela. Нещодавно він представив і нову колекцію прет-а-порте сезону весна-літо 2016, яка здобула досить позитивні відгуки від гуру світової моди. Стиль Гальяно – сексуальність на межі витонченої чуттєвості й агресивності, провокаційний бондаж, анімалістичні принти, спідня білизна як елемент верхнього одягу, гротеск. Вбрання  для тих, хто не визнає жодних кордонів, любить екстраординарність і епатаж. «Я хочу, аби чоловік, дивлячись на жінку в сукні від Galliano, відчував непереборне бажання. Хіба це багато?», - риторично запитує Гальяно.

Роковини смерті:

45 років тому у м. Васильків (Київська обл.) з політичних мотивів була убита Алла Горська (1929-1970), українська громадська діячка, правозахисниця, художниця, шістдесятниця. Тогочасна офіційна версія – Горську вбив свекор, який потім і сам наклав на себе руки, кинувшись під поїзд. Радянські каральні органи могли вигадати будь-яку «легенду», аби тільки завуалювати власний злочин. Відомо, що останнім часом художниці постійно дзвонили невідомі, погрожували, за нею стежили. Алла Горська була дочкою відомого кінодіяча Олександра Горського, одного з засновників українського кіно (співпрацював з О. Довженком). Народилася в Ялті. У 1933-1944 – мешкала в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). З 1944 – у Києві. Випускниця Київського художнього інституту. Упродовж 1959-1962 рр. працювала над творами шахтарського циклу, виконувала роботи в селах Чорнобильського району Київської області. Із 1962 року проводила громадську діяльність у клубі творчої молоді «Сучасник». Брала участь у виявлені місць поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні. Від 1965 брала активну участь у дисидентському русі: подавала листи-протести до органів держбезпеки, виїздила на політичні суди, у т.ч. на суд, що чинився над В. Чорноволом у Львові, надавала моральну та матеріальну підтримку політв’язням та членам їхніх родин. 1968 року підписала «Лист-протест 139» проти порушень Конституції СРСР на політичних судах. Двічі виключалася зі Спілки художників. У 1965-1970 рр. виконала у співавторстві низку монументальних мозаїк у містах Київ, Донецьк, Жданов (нині Маріуполь) та Краснодон. Горська була однією з найяскравіших особистостей серед усієї плеяди жінок-шістдесятниць. Порівняти її можна хіба що з Ліною Костенко. Обидві – ставні, горді, яскраві, з буйно-золотистими зачісками. Горська завжди називала речі своїми іменами, не завуальовуючи правди. Хтось комусь не міг прямо сказати, що той пише бездарні вірші, чи прозу, а Горська могла. Хтось відводив погляд, ніяковіючи, коли йому в очі брехали (а подібне траплялося на кожному кроці), а Горська погляд не відводила, дивлячись брехуну чи наклепнику прямо у вічі. І зло від того прямого, наче рентгенівського погляду никло. «Алла, як і Ліна, - чоловік!», - зауважив якось один із близьких друзів Горської. Вона могла висловитись нещадно, майже брутально. У гніві була справжньою фурією, а з друзями, перед якими благоговіла – надзвичайно лагідною. А ще вона вирізнялася особливо царственно-зневажливим ставленням до «благ земних». Убивство Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції… «Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була – саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…» (Ірина Жиленко, українська поетеса-шістдесятниця).