25 листопада. Пам’ятні дати

59 років тому в підмосковному Передєлкіно від серцевого нападу відійшов у вічність український кінорежисер і письменник, один із засновників української кінематографії, класик світового кіно Олександр Петрович Довженко (1894–1956). Хоча, можна сказати, що Довженко не був ані письменником, ані художником, ані кінорежисером. Він був філософом: його кінокартини – це філософська поезія в образах і дії, а його проза – це опоетизована до найвитонченішого філософія життя. Український романтик, щирий до самозабуття, наївний, часом перебільшено сентиментальний, що потрапив у липку павутину сталінщини – таким був Довженко. Але помиляється той, хто думає, що він був ув’язнений системою, що людожерський сталінський молох підкорив, залякав і зламав митця. Можливо, саме завдяки своїй наївності, дитячій безстрашності він не тільки вижив, але й зміг так високо літати (навіть з поламаними крилами), як не літають часом і вільні. Незважаючи на біль і безсилі сльози. Гордий і сильний. «Друг» Сталіна і співбесідник, він став його першим відкритим прокурором. Він наражався на смерть, відчуваючи свою правду, і втілював свою правду, наражаючись на втрату безсмертя.  Він нікому і ніколи не прислужував, до останнього служив своїм романтичним ідеалам, нехай на сьогоднішній смак і утопічним. Він – людина «темних часів» (саме про таких свого часу писала Ханна Арендт), вийшов у своє безсмертя світлим і незаплямованим. А нам залишаються його «Земля», «Звенигора» і «Зачарована Десна» – далека, світла й пронизлива, наче втрачена, загублена Україна – та, давня, ще не скривавлена і не сплюндрована революціями, війнами, тоталітаризмом і Голодоморам новітнього часу.

Сьогодні Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. У 1999 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок й запропонувала урядам, міжнародним організаціям і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми. Дата 25 листопада була вибрана в пам’ять про сестер Мірабаль – політичних активісток, жорстоко вбитих за наказом диктатора Домініканської Республіки Рафаеля Трухільо в 1960 році. Насилля стосовно жінок не обмежене певною культурою, регіоном чи країною, не обмежується воно і конкретними групами жінок у суспільстві. Насилля проти жінки може приймати різні форми: насилля в сім’ї, зґвалтування, торгівля жінками та дівчатками, примушення до проституції. Згідно з даними Фонду народонаселення ООН, в Україні фізичному насильству піддаються 4 млн жінок, а сексуальному – 1,8 млн жінок. Утім реальна кількість постраждалих жінок значно вище, оскільки потерпілі часто не повідомляють про те, що зазнали насильства. До речі, Мінсоцполітики розробило законопроект з метою впровадження механізмів реалізації Конвенції Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок. Україна приєдналася до Конвенції в 2011 році. Символом проти всіх форм насильства над жінками є біла стрічка.

Події дня:

95 років тому (1920) засновано Мліївську дослідну садово-городню станцію. Тепер – Інститут помології ім. Л.П.Симиренка НААН. Проте, історія інституту починається набагато раніше - з розсадницького господарства Льва Платоновича Симиренка, яке він створив у Млієві у 1887 році. Після революції господарство Симиренка націоналізували, а на його базі створили першу в Україні дослідну установу з садівництва. Очолив станцію Володимир Львович Симиренко. Наразі Інститут помології є власником і підтримувачем 52 сортів плодових та ягідних культур. Найвідоміший в Україні (та й далеко за її межами) сорт яблунь – Ренет Симиренка – теж належить до здобутків цієї установи.

Ювілеї дня:

205 років від дня народження Миколи Івановича Пирогова (1810–1881), видатного вченого, геніального хірурга, анатома і патолога, основоположника воєнно-польової хірургії, засновника вітчизняного Товариства Червоного Хреста, педагога і громадського діяча. Його пацієнтами були представники всіх класів і національностей – від найбіднішого селянина Курської губернії до придворного царського чиновника з Петербурга, від вінницького міщанина до лідера національно-визвольного руху Італії Джузеппе Ґарібальді. До всіх своїх пацієнтів Пирогов ставився з однаковою увагою і теплотою, нікого не принижуючи й ні перед ким не запобігаючи. Поряд з професіоналізмом він завжди ставив людяність і порядність – без цього не мислив ані медицини, ані будь-якої іншої сфери людської діяльності. «Передусім треба бути людиною», - не раз нагадував Пирогов і студентам, й іншим педагогам. Цікаво, що студентські роки майбутнього хірурга минали в умовах, досить несприятливих для розвитку самої хірургії. Час від часу з’являлись публічні заклики припинити «мерзкое и богопротивное употребление человека, созданного по образу и подобию Творца, на анатомические препараты». В Казані, наприклад, дійшло до того, що в землю закопали цілий анатомічний кабінет. Для цього було замовлено декілька домовин, у них помістили всі препарати, сухі і в спирті, і після панахиди, з процесією віднесли на цвинтар. Викладання анатомії проводилося не на трупах, а, наприклад, на хустках, посмикуванням країв яких імітувались функції м’язів. За свого студентства Пирогов лише двічі бачив операції на живій людині, а сам жодної не здійснив – навіть на трупові. Попри це, диплом лікаря він одержав у сімнадцять років, а в  22 захистив докторську дисертацію. Пирогов був учасником воєн на Кавказі, в Криму, франко-прусської, російсько-турецької. Він першим у Росії і в Європі залучив жінок до праці у госпіталях, що послужило основою для створення в майбутньому Міжнародної організації Червоного Хреста. Першим у світі здійснив розподілення поранених і хворих залежно від характеру та місця поранення, створив транспортні відділення. Як воєнно-польовий хірург Микола Пирогов розробив учення про травматизм, безпосередньо підійшов до відкриття антисептики й запровадив зрощення ран антисептичними розчинами. Він першим використав гіпсову пов’язку, як для лікування, так і для транспортування поранених. Про його здобутки в царині медицини можна розповідати безкінечно довго, але не менше зробив він для розвитку освіти, зокрема й для української, адже він був попечителем в Одеському (1856-1858) і Київському (1856-1861) учбових округах. Пирогов сприяв організації недільних шкіл (для неписьменних з найбідніших прошарків населення), створенню університету в Одесі. Він відстоював українську мову і право вчитися нею в школах, багато зробив для організації недільних шкіл із викладанням українською. Останні 20 років життя вчений разом з сім’єю мешкав у своєму маєтку в селі Вишня поблизу Вінниці (нині Національний музей-садиба М.І. Пирогова). У Вишні він збудував лікарню й аптеку, де до кінця своїх днів лікував хворих.

180 років від дня народження Ендрю Карнеґі (1835-1919), американського промисловця, сталеливарного магната, відомого своєю благочинною діяльністю. На його честь названі десятки благодійних фондів, інститут у Вашингтоні, концертний зал у США.

177 років від дня народження Івана Семеновича Нечуя-Левицького (справж. – Левицький; 1838–1918), українського письменника. Автор відомих повістей «Микола Джеря», «Дві московки», «Причепа», «Кайдашева сім’я», «Старосвітські батюшки та матушки», величезної кількості публіцистичних і літературно-критичних статей. Нечую-Левицькому належать і драматичні твори – комедії «На Кожум’яках» (1875, в переробці М. Старицького під назвою «За двома зайцями» йшла на сцені українського театру з 1883 року), «Голодному й опеньки м’ясо», історичної драми «Маруся Богуславка». Він брав участь (разом з П. Кулішем та І. Пулюєм) у перекладанні першого повного видання Біблії українською мовою. Народився майбутній письменник на Черкащині в сім’ї священика. Закінчив духовну семінарію та духовну академію, але від духовної кар’єри відмовився. Викладав у Полтавській духовній семінарії, вчителював у гімназіях Каліша, Седельця, Кишинева. У 1885 році вийшов у відставку, оселився в Києві, віддавшись літературній праці.

Роковини смерті:

45 років від дня смерті Юкіо Місіми (1925-1970), відомого японського письменника, актора, політичного діяча. Автор 40 романів, 18 п’єс, численних збірок оповідань, есеїв та кіносценаріїв. Загинув під час невдалої спроби спровокувати військовий заколот – у захопленій разом з прибічниками будівлі Генерального штабу сил самооборони Японії, скоїв ритуальне самогубство (сепуку). Серед кращих творів Місіми (до речі, справжнє його ім’я Хіраока Кімітаке, а псевдонім Місіма перекладається як «зачарований смертю диявол») романи «Сповідь маски», «Золотий храм», автобіографічне есе «Сонце і сталь», п’єси «Мій друг Гітлер» та «Мадам де Сад».

10 років від дня смерті Джорджа Беста (1946-2005), північноірландського футболіста, нападаючого клубу «Манчестер Юнайтед», у складі якого в 1965-1967 рр. ставав чемпіоном Англії, у 1968 році завоював Кубок європейських чемпіонів. Володар призу кращому футболістові Європи «Золотий м’яч» (1968). За підсумками загальнонаціонального опитування визнаний кращим британським футболістом ХХ століття.