13 листопада. Пам’ятні дати
Ця всесвітня дата покликана привернути увагу здорових людей до проблем тих, хто втратив зір і опинився у важких життєвих обставинах. Проводиться в день народження відомого французького тифлопедагога Валентина Гаюї (1754-1822), який не тільки був засновником першої в світі школи-інтернату для сліпих (1784), але й розробив для них дидактику і методику вивчення наук та оволодіння практичними ремеслами, а також запропонував шрифт для сліпих, вдосконалив спосіб книгодрукування, створив ноти, географічні карти для них, тощо. Саме за цими книгами незрячі люди навчалися аж до появи тактильного шрифту Брайля. Основна праця Гаюї – «Нарис навчання сліпих». Прикметно, що Валентин Гаюї займався проблемами сліпих без будь-якої підтримки з боку держави чи якихось благочинних організацій. Усе, чим він займався і що створив, він робив виключно за власний кошт. Навіть першу в світі школу для сліпих дітей під назвою «Майстерня трудящих сліпих» він відкрив не де-небудь, а у власному будинку в Парижі. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), в усьому світі майже 285 мільйонів людей страждає від порушень зору, з них 45 мільйонів - незрячі. Приблизно 90% людей, які страждають від порушень зору, мешкають в країнах що розвиваються. За оцінками експертів, від порушення зору страждають 19 мільйонів дітей. В Україні ж понад 70 тисяч людей із вадами зору, і понад 10 тисяч – це діти.
Ювілеї дня:
305 років від дня народження Шарля Сімона Фавара (1710-1792), французького драматурга-комедіографа, лібретиста, композитора, режисера. З 1732 року писав п’єси для паризьких ярмаркових театрів; декілька років працював режисером театру «Опера комік», був одним з його директорів. Наприкінці ХVІІІ ст. театр змінив назву на «Театр Фавара». Активну участь у роботі Фавара брала його дружина, відома комедійна актриса і співачка, виконавиця головних ролей у багатьох його п’єсах – Марі Жюстін Фавар (відома просто як Мадам Фавар). На численні лібрето Фавара писали комічні опери чимало композиторів, серед яких були Глюк і Моцарт.
165 років від дня народження Роберта Льюїса Стівенсона (1850-1894), видатного англійського письменника, критика, публіциста, майстра пригодницького роману. Автор романів «Острів скарбів», «Викрадений», «Принц Отто», історичного роману «Чорна стріла», психологічної повісті «Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда» та ін. Створив галерею літературних портретів письменників-романтиків – Ф. Маррієта, А. Дюма, Ж. Верна та ін. Корінний шотландець за походженням, вихованням і національним почуттям; фактично перший англійський письменник-професіонал. За фахом юрист – випускник Единбурзького університету. Першу книжку написав у 15 років і видав батьковим коштом – це була наукова розвідка з історії рідної Шотландії. Багато подорожував по Європі та Америці, багато чого бачив і чув. Його життя було насиченим і цікавим, хоча прожив він надто мало – лише 44 роки. З 1890 року Роберт Стівенсон оселився на островах Самоа, де брав участь у боротьбі місцевих мешканців проти німецьких колонізаторів. Там він помер і похований. Світову славу Стівенсону приніс роман «Острів скарбів» (1833), визнаний класичним зразком пригодницької літератури. Твори шотландського письменника перекладені багатьма мовами світу, вони перевидаються, а також екранізуються. У Стівенсона можна знайти чимало гострих думок і дотепних цитат. «Дозволь будь-якій людині говорити надто довго – і в неї з’являться послідовники»; «Є лише одна розбіжність між життям і довгим обідом: за обідом солодощі припасені на кінець»; «Найліпші речі знаходяться поряд: дихання в ніздрях, світло в очах, квіти під ногами, клопоти в голові і в руках, дорога перед тобою. Маючи це, не треба черпати пригорщами зорі. Просто роби те, що пропонує тобі життя. Прості справи і простий хліб – краще, що може бути».
145 років від дня народження Станіслава Севериновича Дністрянського (1870-1935), українського правознавця, редактора, публіциста, політичного діяча, одного з засновників Українського Вільного Університету (УВУ) та його ректора. Народився в Тернополі. Автор проекту конституції ЗУНР, в якій розробив основи правової держави, зокрема правління республіки, заклав основи української політології. Працював над українською правничою термінологією.
126 років від дня народження Остапа Вишні (справжн. – Губенко Павло Михайлович; 1889–1956), українського письменника-сатирика і гумориста. Автор збірок «Діли небесні», «Вишневі усмішки», «Кому веселе, а кому й сумне». Започаткував новий художній жанр – нарис-усмішку. В середині двадцятих років минулого століття в Україні не було популярнішого письменника за Остапа Вишню. За кількістю видань він посідав перше місце серед своїх колег по письменницькому цеху і був найзаможніший. Його друг, письменник Майк Йогансен (пізніше репресований і розстріляний) писав: «Всі українці поділяються надвоє, але не рівно: 99 відсотків складають ті, хто тільки побачивши «вишневу усмішку» і ще навіть не обізнавшись з її змістом, вже хапається за живіт, тоді падає долі і качається по землі в нападі гомеричного реготу, аж через силу благаючи: «Ох, дайте ж мені скоріше прочитати, щоб я бодай знав, з чого сміюся!» А про один відсоток годі й мовити – це заздрісники…» Втім, саме завдяки заздрісникам всенародний улюбленець, «Гоголь Жовтневої революції», як його називали сучасники, заробив 10 років сибірських таборів і став однією з перших жертв сталінського терору. Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті.
72 від дня народження Мустафи Джемілєва (1943), відомого політичного і громадського діяча СРСР і України кримськотатарського походження. Один з провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політв’язень, Народний депутат України, з 20 серпня 2014 року Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу. За свої політичні погляди має сім судимостей, провів в ув’язненні 15 років за «поширення поглядів, що паплюжать радянський лад».
60 років від дня народження Вупі Голдберг (1955; справжнє ім’я – Керін Елейн Джонсон), відомої американської актриси театру і кіно (як комедійної, так і драматичної), продюсерки, сценаристки, телеведучої, посла доброї волі ЮНІСЕФ. Одна з небагатьох знаменитостей, удостоєних чотирьох головних американських престижних нагород: «Оскар», «Греммі», «Еммі» та «Тоні». Має вона також і два «Золотих глобуси», BAFTA і Зірку на Алеї слави. Біографія Вупі Голдберг – чудовий сюжет для голлівудської трагікомедії або бродвейського мюзиклу. Вона була дівчинкою з бідної американської родини, яку з дитинства дражнили не надто романтичним прізвиськом «Вупі» (від англ. «whoopee cushion» – «подушка-пердунець»). Інша б на її місці доклала зусиль, аби поскоріше таке забути, а вона навпаки – зробила його частиною свого акторського псевдоніма. Інша частина – важке і пишне «Голдберг» було обране через те, що прізвище Джонсон «…було не надто єврейським, аби стати справжньою зіркою». Вупі не здобула навіть загальної середньої освіти. Натомість з юних років працювала, змінивши купу професій: вона була і нічним сторожем, і муляром, і навіть гримувала небіжчиків у морзі. В останньому занятті дівчина була неперевершеною – загримовані Вупі мерці завжди виглядали умиротвореними і навіть радісними, щоправда, іноді їх не могли впізнати родичі. Тому час від часу виникали скандали. До того ж Вупі тривалий час вживала наркотики. Спочатку легку марихуану, а потім і більш важкі. Втім, життєлюбство і добрі люди допомогли їй подолати згубну залежність. А ще дівчина мріяла про театральну сцену, про визнання і великі ролі. У 1974 році Вупі Голдберг стає актрисою театру Сан-Дієго. Починається її театральна кар’єра. Вона грає брехтівську Матінку Кураж, а потім робить моновиставу «Шоу привидів», з яким об’їздить всю Америку, Канаду і, навіть, побуває з гастролями у Європі. Згодом гратиме у популярних мюзиклах на Бродвеї. У кіно Вупі Голдберг дебютувала у 30 років – це була стрічка Стівена Спілберга «Барва пурпурова» – своєрідні афроамериканські «Звіяні вітром» і, до речі, перша серйозна кіноробота Спілберга, його дебют у жанрі драми. На сьогодні фільмографія Вупі Голдберг перевалила за сотню. Вона знімається на телебаченні, озвучує мультфільми, веде різноманітні шоу, зокрема й церемонію «Оскара». Актриса декілька разів була у шлюбі, всі її чоловіки були білими, а один із них, успішний нью-йоркський бізнесмен, мав чудове прізвище Трахтенберг – саме таке, про яке колись мріяла маленька Вупі, щоб стати зіркою. Але на час шлюбу вона вже була Голдберг, мабуть тому пара через рік і розлучилася. Вупі навіть приписували роман з агентом 007 Тімоті Далтоном, але, швидше за все, то плітки. В дуеті з британським актором Вупі грала на театральній сцені. П’єса називалася «Любовні листи». З усіма своїми колишніми чоловіками вона зберегла досить гарні стосунки. «Мене завжди рятувало почуття гумору й самоіронія. Чоловіків насправді цікавить особистість, а вже потім довгі ноги. Якщо… вони, звісно, є», - зауважує актриса й зітхає. У 34 роки Вупі Голдберг стала бабусею, а рік тому – прабабусею.
Роковини смерті:
40 років з дня смерті Івана Сергійовича Корнієнка (1910-1975), українського кінознавця, сценариста, заслуженого працівника культури. Був головним редактором журналу «Мистецтво», ректором Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Автор сценаріїв: «Гнат Юра», «Слово про Ігоря Савченка».
40 років з дня смерті Ольги Федорівни Берггольц (1910-1975), російської письменниці, поетеси. У роки Другої світової війни написала свої кращі твори: «Лютневий щоденник», «Ленінградська поема», «Твій шлях». Авторка добре відомої усім фрази «Ніхто не забути, і ніщо не забуто…» Усі 900 днів блокади Ленінграда постійно виступала по Ленінградському радіо. Її називали «ленінградською Мадонною», «голосом Міста». «В історії Ленінградської епопеї вона стала символом, утіленням героїзму блокадної трагедії. Її шанували, як шанують блаженних, святих», - скаже згодом про Берггольц Данило Гранін. До сторіччя поетеси (відзначалось у травні 2010 року) петербурзьке видавництво «Азбука» видало книгу «Ольга. Запретный дневник», до якої увійшли приголомшливої відвертості й сили щоденники 1939-1949 років, листи. У 1939 році поетеса була репресована, сиділа у в’язниці.
