7 жовтня. Пам’ятні дати

Всесвітній день дій за гідну працю. Встановлений у 2008 році з ініціативи Міжнародної конфедерації профспілок (МКП) – найбільшого у світі профспілкового об’єднання, а також за активної підтримки Міжнародної організації праці (МОП; Україна є членом МОП з 1954 року). Згідно з визначенням Міжнародної Організації Праці «гідна праця – це високопродуктивна праця, яка гарантує гідний заробіток та соціальний захист чоловіків і жінок, в умовах свободи об’єднання, відсутності дискримінації, безпеки на робочих місцях та поваги до людської гідності». Цього дня профспілки усього світу спільно виступають за забезпечення усіх трудящих гідною працею. Вони вимагають, щоб концепція гідної праці лягла в основу урядових програм, оскільки тільки таким чином можна забезпечити економічне зростання та побудувати нову економіку, в якій людина, а не бізнес, перебуватиме на першому місті. Провідна тема цьогорічного Дня – «Ні жадібності корпорацій!» У своєму зверненні Генеральний секретар МКП Шаран Барроу заявила: «Великий бізнес вважає, що праця – це всього лише товар і що не обов’язково дотримуватися прав трудящих… Тобто, бізнес понад усе! Звісно, уряди прислухаються саме до бізнесу, до великих корпорацій. Голос трудівника надто слабкий, аби його почули, але якщо ми об’єднаємося і скажемо про проблеми вголос усі разом – нас обов’язково почують. Навіть, коли б і не дуже цього хотіли». Для українських працівників на сьогодні найбільш чутливим залишається питання про вдосконалення оплати праці, яке є вирішальним у системі соціально-економічних відносин не тільки тому, що стосується інтересів основної частини населення країни, але й у зв’язку з тим, що впливає на розвиток і майбутнє економічних реформ у державі. Саме про це йтиметься сьогодні на громадських слуханнях «Профспілкові ініціативи з новітньої політики оплати праці в контексті євроінтеграції», присвячених відзначенню Всесвітнього дня дій за гідну працю, які проводить Федерація профспілок України.

Події дня:

395 років тому (1620) біля самого кордону Речі Посполитої (неподалік Могилева) турецько-татарські війська вщент розгромили польсько-козацьку армію. Таким був остаточний кінець Цецорської битви (19-20 вересня, с. Цецора (Цуцора) в Молдавії), що відбулася під час польсько-турецької Хотинської війни, розпочатої Туреччиною з метою припинити походи козаків на чорноморські міста. Після розгрому війська коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, татарські загони спустошили Галичину та Поділля. Під час битви під Цецорою був захоплений у полон молодий український шляхтич Богдан Хмельницький (його батька Михайла було вбито).

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Людвіга Івановича Малиновського (1875-1917), вітчизняного лікаря-хірурга. Народився в Кам’янці-Подільському. Відомий як один із найдосвідченіших спеціалістів свого краю. Працював старшим лікарем і хірургом Вінницької повітової земської лікарні (нині Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова).

130 років від дня народження Нільса Бора (1885-1962), видатного данського фізика, лауреата Нобелівської премії з фізики (1922), громадського діяча. Засновник  (1920) і керівник Інституту теоретичної фізики в Копенгагені (Інститут Нільса Бора), який свого часу став міжнародним центром фізиків-теоретиків і відіграв провідну роль у міжнародній співпраці вчених. Нільс Бор створив першу квантову теорію атома. Багато зробив для становлення і обґрунтування  квантової механіки, розробляв теорію атомного ядра. Як учений Бор формувався в знаковий для фізики період, коли вона впритул наблизилася до вивчення світу атомних процесів і пов’язаних із ним полів. Праці Макса Планка, Альберта Ейнштейна, аналіз спектрів випромінення атомів уже показали незвичність закономірностей мікросвіту. Був накопичений величезний експериментальний матеріал, часом досить суперечливий з огляду на відомі на той час  закони. Потрібен був принципово новий підхід для створення фізичної картини атомних процесів. І Бор знайшов такий підхід. Він орієнтував фізиків на дослідження суперечливих аспектів фізичної реальності мікросвіту, сформулював ідею дискретності енергетичних станів атомів, у світлі нових ідей побудував атомну модель, відкривши умови стійкості атомів, і пояснив величезне коло явищ. Чимало зробив Бор для становлення й інтерпретації квантової механіки, яка виникла в 20-х роках ХХ ст. Зусиллями Бора, його співробітників та учнів була створена стійка система фізичних ідей квантової механіки. В 1927 році він сформулював важливий для її розуміння принцип доповняльності, що стало поштовхом до його відомих дискусій з Альбертом Ейнштейном про детермінізм. Критика з боку Ейнштейна, за свідченням самого Бора, сприяла більш глибокому розумінню ним квантової механіки. «Що, передусім, дивовижним чином приваблює в Борі як ученому-мислителі, так це рідкісний сплав сміливої обережності; мало хто володів такою здатністю інтуїтивно схоплювати суть прихованих речей, поєднуючи це з загостреним критицизмом. Він, без сумніву, є одним із найбільших наукових умів нашого часу». Так характеризував колегу Альберт Ейнштейн. Декілька разів учений відвідував СРСР (був і у Харкові). Коли викладачі фізичного факультету Московського університету після завершення бесіди звернулися до Бора з проханням зробити на стіні пам’ятний напис, він взяв крейду і навпроти напису, залишеного Діраком (англійський фізик-теоретик, один із засновників квантової механіки), написав: «Протилежності – не протиріччя, а доповнення».

80 років від дня народження Віктора Івановича Задорожнього (1935), українського художника-педагога. Викладав у Київському художньому інституті. Працює в галузі тематичного живопису («Серйозна розмова», «Травень. Ветерани», «На деснянських луках», «Тиша»). Уклав посібник для вчителів «Уроки образотворчого мистецтва в 1-3 класах».

Роковини смерті:

170 років з дня смерті Ізабелли Анджели Кольбран (1785-1845), італійської співачки (драматичне сопрано). За національністю іспанка. Одна з кращих співачок початку ХІХ ст., виступала в якості солістки на сценах декількох оперних театрів Італії. Була першою дружиною Джоаккіно Россіні, спеціально для неї композитор написав партії Дездемони, Семираміди, Арміди та ін.

45 років з дня смерті Миколи Андрійовича Чайковського (1887–1970), українського вченого-математика, педагога, громадського діяча. Син західноукраїнського адвоката і письменника Андрія Яковича Чайковського. Освіту здобув в університетах Праги, Відня, Львова. В 1911 році у Віденському університеті одержав ступінь доктора філософії. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка.  В 1922-1924 рр. викладав у таємному українському університеті у Львові. Після 1929 року Микола Чайковський працював у різних вишах, з 1956 – у Львівському педагогічному інституті та університеті. Створив методичні посібники з тригонометрії й алгебри. Зробив внесок в українську математичну термінологію та українську математичну бібліографію. Але не тільки математикою захоплювався М.А. Чайковський. Уже будучи відомим математиком, Микола Андрійович у складі Української республіканської капели під керуванням Олександра Кошиця вирушив (1919) у концертну подорож Європою (капела побувала в Чехословаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Англії, Німеччині), де виконував обов’язки адміністратора хору. Щира дружба поєднала Чайковського з відомим українським композитором і диригентом Миколою Колессою. Цікавий факт: у гімназії його вчителями були видатний український письменник Богдан Лепкий та відомий мовознавець Іван Зілинський. Як і переважній більшості української інтелігенції, не вдалося М.А. Чайковському уникнути репресій. У березні 1933 року його заарештували та засудили до десяти років ув’язнення за сфабрикованою справою «УВО» (Українська військова організація, яка нібито діяла за спиною наркома освіти УРСР Миколи Скрипника). На засланні – в Казахстані, Микола Андрійович написав ряд науково-методичних робіт, працював над монографією «Квадратні рівняння» (посібник для вчителів та студентів педінститутів), брав активну участь у наукових конференціях педагогічних вищих навчальних закладів Уральської зони, організовував математичні олімпіади, читав лекції (з особливим задоволенням викладав елементарну математику). Після реабілітації, у 1956 році, учений разом із сім’єю повернувся до Львова. Працював доцентом, а потім – професором Львівського університету, тісно співпрацював з Дрогобицьким та Івано-Франківським педінститутами, де систематично читав спецкурси.