Агрегатний завод: конвеєр тортур

Агрегатний завод: конвеєр тортур

Укрінформ
У Вовчанську загарбники влаштували найбільшу на захоплених територіях Харківщини катівню

Прикордонне місто Вовчанськ війська рф окупували в перший день повномасштабного вторгнення, а 12 вересня 2022 року загарбники тікали з нього, хоча ЗСУ ще не ввійшли до населеного пункту. Слідом за окупантами величезною колоною виїздили з родинами прихильники «руського міра». 13 вересня було офіційне повідомлення про звільнення Вовчанська. Наразі війська рф нещадно обстрілюють місто артилерією, мінометами, завдають ударів ракетами С-300. Попри це в ньому залишаються люди, зокрема ті, які пройшли через катівні, влаштовані окупантами. Тут працює місцева влада, рятувальники та правоохоронці, які розслідують військові злочини.

З тими, хто пережив тортури, спілкувалися кореспонденти Укрінформу.

«НАЙСТРАШНІШЕ – ЦЕ СТРУМ. ХОТІВ ПЕРЕРІЗАТИ СОБІ ВЕНИ»

Нині дорога з Харкова до Вовчанська займає біля чотирьох годин – і це при відстані в менш як 80 кілометрів. Все тому, що міст через Сіверський Донець зруйнований і дістатися міста можна лише в об’їзд, польовими дорогами, які зараз практично розмиті. В місті немає газу, та, попри холодний період, більше 4 тисяч жителів залишилися.

Саме у Вовчанську, як кажуть правоохоронці, загарбники влаштували найбільшу за кількістю утримуваних катівню. Її розмістили на агрегатному заводі. На підприємство звозили місцевих жителів, які мали проукраїнську позицію, та й загалом будь-кого, адже людей хапали просто на вулицях.

Більшість із постраждалих під час розмови з журналістами просять приховати їхнє обличчя та не називати імен. Вони не говіркі, можна лише здогадуватися, які почуття насправді вирують у них після пережитого. Їхні історії часто починаються однаково: здав добрий знайомий із тих самих «ждунів» і поціновувачів «руського міра» в купі з Радянським Союзом.

52-річний містянин розповідає: потрапив до катівні через сусіда, якому довірився. Необачні слова про те, що він зовсім не радий окупантам, коштували чоловіку фізичного та психологічного здоров’я.

«Першого дня тримали на допиті години півтори, мабуть. А наступні три дні – десь годин із 12-ти і до п’яти-шести. Били, струмом шурували. Це найстрашніше було, коли струмом били. Це найжахливіше…», – надривно і водночас ніяково ділиться постраждалий.

Чоловік розповідає: поки в камері було відносно небагато людей, їжу приносили прямо туди – у 5-літровому відрі.

«А коли вже набили повну камеру, стали виводити їсти, типу в їдальню. Давали якийсь паштет, щоб хліб мазати. Завжди без кришок, а тут банка попалася з кришкою, ще не відкрита, я забрав ту кришку – вени хотів порізати, нерви не витримували», – зізнається містянин.

21-річний житель Вовчанська згадує: 2 травня поїхав купити бензину, коли раптом до нього під’їхали, вдарили, зв’язали скотчем, забрали 5 тисяч гривень, телефон, і привезли на агрегатний завод.

«Завели туди, одягнули мішок на голову та почали катувати струмом. Місцеві працівники поліції, які перейшли на сторону ворога, були присутні на цих тортурах. Три дні мене мучили. Стріляли під ноги та біля вух із автомата. Потім змушували копати окопи», – розповідає хлопець. Загалом його утримували 17 днів, підозрюючи у контактах із ЗСУ та прикордонниками.

«ЯКЩО НЕ МОГЛИ ЗНАЙТИ ЯКОГОСЬ АТОВЦЯ, ВИКРАДАЛИ РОДИЧІВ»

41-річний Роман Роменський улітку також пройшов через «конвеєр» агрегатного заводу. Каже: хоча особисто його не били, перебування в катівні від першої до останньої секунди було суцільним знущанням, нескінченним приниженням.

«Починаючи з того, що ти не можеш сходити вільно в туалет, і закінчуючи тим, що в камері просто нема чим дихати. Навіть коли тебе не катують фізично, тебе все одно душать 24 на 7. Доступ до туалету – дві хвилини на десять людей. Ну, як ви розумієте без анатомічних подробиць, це просто неможливо. Їжу у відрі приносили з формулюванням: «Їжте, але щось залиште, після вас понесемо жінкам» (їх утримували в сусідній камері). Просили, щоб спершу жінкам несли. Ні, нізащо. Це морально нестерпно все було», – описує стан ув’язнених Роман.

Чоловік – айтівець із Харкова та приватний підприємець. У Вовчанській громаді він мав сільськогосподарське підприємство: орендував землю для вирощування зернових і розводив кіз, із молока яких виготовляли різноманітні сири.

«Останні 10 років жив разом із дружиною та дітьми в мальовничому селі Перківка. Мав невеличке фермерське господарство. В катівні опинився, бо мав проукраїнську позицію, місцеві інформатори злили мене окупантам. У червні до мене приїхали з перевіркою. Вилучили мисливську зброю, перевіряли телефони, але нічого в них не знайшли. А в липні забрали – мішок на голову, поїхали на завод. Тримали близько місяця», – розповідає Роман.

Спочатку утримували в приміщенні, де одночасно перебувало від 6 до 11 людей на дев’яти квадратах бетонної підлоги. В значно більших приміщеннях на другому поверсі, де також посидів чоловік, були нари та хоч якісь матраци. Там утримувалося вже до 40 чоловік одночасно. Серед них були й «політичні», ув’язнені за проукраїнську позицію, і звичайні порушники громадського порядку – крадії чи водії напідпитку.

За словами Роменського, багатьох людей катували струмом чи били.

«До нас закинули після побиття чоловіка, якого забрали просто з вулиці Вовчанська: у нього в телефоні побачили фото доньки біля українського прапора. Він був увесь в круглих відмітинах від дульного компенсатора, тобто його били не прикладом, а стволом. Живого місця не було. Також били людей дубинками», – розповідає Роман.

Найбільший інтерес для окупантів становили учасники АТО, їх активно розшукували за списками, які отримали від колаборантів.

«Якщо вони не могли знайти людину, то крали когось із близьких родичів. При мені в камеру вкинули 82-річного дідуся, син якого був учасником АТО. Його тримали, поки син не прийшов і не поміняв його на себе», – розповідає підприємець.

Також згадує, як поруч у камері опинився 16-річний Денис, якого утримували добу в невідомому місці, а потім привезли на завод і погрожували «розстріляти вранці».

«Він був страшенно наляканий, плакав, був побитий. Заспокоювали його в камері. Його били за те, що він спитав по телефону в друга, однолітка (було декілька точок, де можна було спіймати український мобільний зв’язок), коли вже Україні дадуть "Хаймарси"», – розповідає Роман.

«ЛЮДЕЙ УВ’ЯЗНЮВАЛИ ПО КІЛЬКА РАЗІВ, БАГАТЬОХ ВИВЕЗЛИ В рф»

Підприємцю на допитах казали, що він, нібито, коригувальник і шпигун, але, впевнений потерпілий, загарбникам він був потрібен суто «для галочки», для того, щоб продемонструвати керівництву відпрацювання місцевого населення.

«Випустили, мабуть, бо знайшли інших жертв. Я теж замінив когось, а замість мене зачинили ще… Випустили мене й кількох інших о сьомій вечора, а о 20:00 починається комендантська година. Якби натрапили на патруль, знову б кинули в камеру. Додому треба було йти пішки 50 кілометрів», – каже Роменський.

Поки чоловік перебував у катівні, до його родини тричі навідувалися загарбники. Влаштовували обшуки, намагалися вкрасти автомобіль, але власник його завчасно трішки розібрав.

«Найгірше, що вилякали дружину та дітей. П’ятирічній дитині снилося, що «знову прийшли дяді в масках і піймали братика, щоб розтерзати». Дружина була вимучена і категорична, тому наважився виїхати через росію з окупації. Не дочекалися ЗСУ буквально два тижні. Вірили у звільнення, але оцей стан, коли ти чуєш машину – і думаєш, що це знову за мною, нестерпний… Люди ж на агрегатний «заїздили» по колу: ротація проходить, вони дістають ті самі списки з прізвищами та адресами. Були хлопці, які по третьому разу сиділи в катівні», – каже Роменський.

Наразі він із родиною мешкає в Харкові, влаштувався на роботу та оговтується від пережитого.

Скільки загалом людей утримувалося на агрегатному заводі, правоохоронці сказати достеменно не можуть. Але, за свідченнями встановлених потерпілих, ідеться про сотні постраждалих.

Роман вважає, що значну частину людей окупанти вивезли в росію, коли відступали.

«Багато хлопців, яких ув’язнили ще навесні, додому не повернулися й досі. Я думаю, що при відступі їх забрали з собою. Людей же використовували як рабів. Якщо ти вмієш, скажімо, ремонтувати техніку, тебе змушують працювати», – говорить Роман.

Офіційно слідству поки вдалося встановити півтора десятка потерпілих, які пройшли через фізичні та психологічні тортури на заводі. Вони офіційно надали покази.

Всього ж на Харківщині виявлено вже 27 місць масового утримання та катування людей. Наприкінці минулого року офіційно повідомлялося про 25. Дані щодо двох катівень задокументовані нещодавно. Як розповів начальник Слідчого управління ГУ Нацполіції в області Сергій Болвінов, це приміщення сектору поліцейської діяльності у селищі Дворічна та підвальне приміщення школи в с. Петрівка Шевченківської громади Куп’янського району.

Юлія Байрачна, Харків
Фото та відео – В’ячеслава Мадієвського

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-