Бранці Оленівки: родичі живуть надією на обмін

Але далі там залишаються наші бійці, і це не тільки азовці. Ми боремось за кожного з них. І ми пам`ятаємо кожного. Ось лише два імені: Сергій Шолох та Святослав Єрмонов...

«Там і строковики-нацгвардійці, і прикордонники, і морпіхи»

Нацгвардієць Сергій Шолох – один з них. Він народився у Вільшані на Сумщині. Строковик, був призваний на службу 7 грудня 2020 року. Про нього нам розповідає мама Наталія Шабала.

«Він у мене спортивний, займався важкою атлетикою, фізично сильний і витривалий. Призваний був на строкову службу і потрапив в Національну гвардію в місто Маріуполь Донецької області. Ми навіть раділи, що він буде служити біля моря, бо від нас море далеко. Служив у військовій частині 3057. А 24 лютого вранці ми збирались на роботу син подзвонив сказав: «Мама, війна!», - згадує пані Наталія.

Після цього зв'язок з ним пропадав на довгі періоди.

Виходив на зв'язок 5 березня, 20-го і 21-го – у свій день народження, коли йому виповнився 21 рік. Сказав, що зв’язку може взагалі не бути. Потім був ще дзвінок-вісточка від нього на початку квітня. А далі – зовсім тиша. Наталія намагалася додзвонитися в частину, до командирів, до друзів Сергія, але марно. Як було у ці дні матері – словами не сказати!

Як виявилося, згодом їх перевезли на металургійний комбінат  "Азовсталь" і він стояв на обороні заводу. А 23 травня зателефонував і сказав матері, що перебуває у полоні. Так опинився в Оленівці. Серед них були і строковики-нацгвардійці, і прикордонники, і морпіхи, і азовці.

«Телефонував 23 травня і сказав: «Мамо, я в полоні, будьте спокійними, просто чекайте!». А було що потім якась жінка мене набирала і каже: «Я з Червоного Хреста, Ваш син зник безвісти». Як таке може бути, адже він у полоні? Може то шахрайка якась була, але більше вона не телефонувала. І коли він мені зателефонував 6 червня, то я сказала щоби говорив свої дитячі вислови щоби знати, що мені телефонує саме мій син, тому що голос у нього помінявся», - розповідає Наталія Шабала.

«Переніс п’ять контузій, почувається недобре»

За час оборони Маріуполя Сергій Шолох переніс п`ять контузій.

Мати щоразу його розпитувала: яка обстановка, як годують та чи не катують? А він скаржився на головні болі, особливо коли довго тримали у закритих приміщеннях та не випускали на свіже повітря. І кожного разу питав, що чути про обмін.

«Я зрозуміла, що на них психологічно тиснуть. Їм весь час казали, що про вас забули, що вас не хочуть обмінювати, ви нікому не потрібні. Також він говорив, що їх почали фільтрувати. Як я зрозуміла, його та інших строковиків не катували. Коли пішли якісь обміни, ми сподівалися що Сергія обміняють, але цього немає. Чекаємо далі», - каже мати солдата.

За словами Наталії Шабали, хлопці в Оленівці дуже цікавляться новинами на фронті, дуже детально, коли вдається поговорити,  про все розпитують.  За деякими питаннями та уточненнями, каже вона,  відчувається, що їм там промивають мізки про те, що «України взагалі вже нема».

Ще Сергій телефонував кілька разів у червні та в липні.

«Говорив пригнічено. На моє питання про свій стан, відповідав коротко: «А який я ще буду після контузій?». Скаржився, що дуже болить голова і відчуває постійний біль у вухах. Сергій мені казав, що тортури над ними не проводять», - говорить Наталія.

Матері полонених телефонують, зв’язуються між собою, діляться інформацією. При розмовах щоразу хлопці цікавляться про обмін. Але у матерів і батьків, поки  офіційної інформації обмаль.

Як і інші матері, чекає Наталія Шабала хоч на якусь звістку. Зараз у лавах ЗСУ служать брати Наталії. Їхню родину дістала війна і в Кременчуці, де від удару російською ракетою по торговельному центру "Амстор" загинула її двоюрідна сестра Таня Бригадиренко -  світла добра, чуйна дівчина, яка працювала в ТЦ Амстор і якій було лишень 22 роки.

«В мене питають люди, як ти все це переносиш? Звідки в тебе сили беруться? Я кажу їм: Сили тільки у одного Бога і надія тільки на нього!».

Вона згадує, що Сергій мріяв після закінчення строкової служби вступити до інституту МВС, щоб потім працювати за спеціальністю. А ще говорить, що Сергій дуже любить тварин, він комунікабельний, має багато друзів. І на нього чекає велика родина,  моляться і чекають і батьки, і бабуся з дідусем, і брати.

Наталія Шабала, як інші матері, сподівається, що наших полонених обміняють – і строковиків, і інших солдатів. Це  має статися не тільки через Женевські конвенції щодо полонених, а навіть з елементарних людських уявлень про життя.

«Думаємо, що він живий!»

Одночасно вдалося дізнатися про ще одного нашого бранця, який з високою ймовірністю перебуває у Оленівській колонії - це Святослав Єрмонов з Маріуполя.

Капітан Єрмонов працював у Лівобережному відділі поліції у Маріуполі. Про нього нам розповів його двоюрідний брат Олександр Бурцев.

Коли почався наступ рф, вже у перші дні поліція отримала команду евакуюватися, але потім Святослав повернувся, бо багато його товаришів залишалися на захисті міста.

«Святослав періодично телефонував. Але щоразу ми навіть хвилини не розмовляли, буквально кілька слів – живий, цілий і все. Спочатку вони тримали оборону на Приморському бульварі, біля яхт-клубу, а потім відійшли до Азовсталі. Він навіть прислав фотографії, принаймні по фото видно, що з харчуванням було у них вже не дуже і вони зловили та з’їли качку. Коли відбулося оперативне оточення, ще була можливість виїхати, але вони не стали цього робити. «Азовсталь» обороняли і азовці, і інші підрозділи національної гвардії, і поліцейські, і прикордонники. Крайній раз брат телефонував 16 квітня. І все. Більше ніякої інформації», - розповідає Олександр.

Згодом Олександру Бурцеву прислали скрін з проросійського блогу зі списком полонених з Оленівки. Там було і прізвище Єрмонов. Ще одного разу в Телеграмі йому написали ніби звернення від брата. Олександр припускає, що то міг бути спосіб отримати викуп, і більше з цього телефона дзвінків і повідомлень не надходило. Але у цьому повідомленні теж згадувалося, що Єрмонов у Оленівці.

«Я подивився в Інтернеті списки загиблих в Оленівці. Брата в списку загиблих немає. Якщо він там, як ми думаємо, то він живий», - говорить Олександр Бурцев.

***

Доля кожного з хлопців, тих, про кого ми розповіли, і тих, про кого не згадували, хвилює всю країну.

Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець під час пресконференції в Укрінформі повідомив, що українська сторона надіслала офіційні запити до міжнародних організацій та до російського омбудсмана про допуск українського Уповноваженого з прав людини до місця трагедії та до поранених українських захисників. Офіційних відповідей ні щодо допуску до місця події місце, ні щодо  списків утримуваних не було.

Тим часом минулого місяця у Києві було створено координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, до якого входять представники СБУ, Головного управління розвідки, Генштабу, Мінреінтеграції та Офісу Уповноваженого з питань осіб зниклих безвісти за особливих обставин. В процесі підготовки до обміну і повернення українських військовополонених задіяні й інші структури. Діє громадська приймальня штабу.  Працює консультаційна лінія за номером 095-412-74-24. Родичі захисників можуть отримати повний супровід - є правова допомога, підписано меморандум стосовно адвокатських послуг.

«Ми зацікавлені в тому, щоб був спільний майданчик разом з громадянським суспільством. Переговорний процес і підготовка до обмінів, це важкий процес. Ми розуміємо, з ким ми маємо справу, ми знаємо як держава агресор ставиться до міжнародного права і Женевських конвенцій. Але попри це все Україна бореться за те, щоб кожен український захисник повернувся додому», - зазначив пан Юсов.

Ми повернемо кожного з наших героїів.

Як повідомляв Укрінформ, Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш ініціює місію «зі встановлення фактів» у зв'язку з вибухом в Оленівській колонії, внаслідок якого загинули українські полонені, переважно з полку «Азов».

Віталій Голод

Фото надані рідними полонених військослужбовців