Вибори в Австрії: Перепочинок у європопулізмі
Європа, принаймні, Західна, полегшено видихнула: президентські вибори в Австрії завершилися перемогою «зеленого» кандидата Александера Ван дер Беллена, а не ультраправого популіста Норберта Хофера, чого дуже і дуже багато хто побоювався.
Чи то злякалися австрійці «привида Трампа», чи то вирішили, що ні до чого їм сьогодні невизначеність і потрясіння, чи то засоромилися того, що передвиборча кампанія стала у кінці хоча і не такою брудною, як в США, однак наповненою достатньою кількістю докорів і взаємозвинувачень суперників і їх штабів. Але факт залишається фактом: явка в майже 73% стала найвищою в Австрії за століття, а про перемогу 72-річного професора економіки оголосили вже через 15 хвилин після закриття останньої виборчої дільниці.
З ТРЕТЬОЇ СПРОБИ
Цікаво, що ситуація з недільними, 4 грудня, виборами в альпійській республіці частково нагадала Україну зразка 2004 року: два тури виборів і переголосування другого в підсумку. Правда, у нас все відбувалося набагато швидше, а в Австрії кампанія розтягнулася на цілих 11 місяців і, незважаючи на певну напруженість у суспільстві, не переросла все ж у серйозну політичну кризу і нехай й мирну, але революцію.
Перший тур пройшов ще у квітні, і Хофер був першим, Ван дер Беллен - другим із шістки претендентів, а представники провладних партій вперше взагалі були не в змозі продовжувати боротьбу. Другий тур пройшов наприкінці травня. Після нього кандидат від правої Партії Свободи Норберт Хофер, який програв з вкрай незначним відривом - у 31 тисячу голосів, 0,6% - оскаржив результати у зв'язку з можливими порушеннями регламенту.
У будь-якій іншій країні на таку дурницю (по суті, не було навіть прямих пітверджень того, що порушення дійсно були, лише клей на конвертах з голосами, надісланими поштою, здався неякісним) просто не звернули б уваги. Але Конституційний суд Австрії постановив, що стало безпрецедентним рішенням для Європи, провести переголосування, причому оголосив про своє рішення через 2 місяці. Далі інтрига тривала: спочатку планували провести повторні вибори у жовтні, але не змогли через проблеми з достроковим голосуванням, у результаті з'явилася дата 4 грудня.
І ось минулої неділі все сталося на диво швидко - швидше, ніж очікувалося. Все говорило про те, що суперники знову будуть йти «крок в крок», але несподівано Ван дер Беллен отримав таку перевагу в голосах (станом на дванадцяту ночі за місцевим часом 51,7% проти 48,3%), яка одразу зняла питання про можливості поставити результат під сумнів. Сам переможений вже за чверть години після оголошення попередніх цифр на своїй сторінці у Фейсбуці привітав із перемогою суперника і написав, що йому «нескінченно сумно, що не вийшло». А також закликав усіх співвітчизників триматися разом і працювати разом
Переможець відреагував у своїй манері, стримано. «Я сподівався, що все пройде добре. Я вдячний», - сказав він. Може, одразу не повірив, адже його вже одного разу оголошували переможцем...
Але вже все оголошено: нового президента повинні привести до присяги 26 січня.
ВЕСІЛЬНИЙ ГЕНЕРАЛ?
Президент в Австрії, як, наприклад, у сусідній ФРН, фігура більше церемоніальна. Основною особою в парламентській республіці, яка приймає рішення, є канцлер. І майбутні вибори вищого законодавчого органу вважаються більш важливими. І ось на них, 2018 року, Партія Свободи цілком може взяти реванш, якщо народ буде й надалі все більше дратувати ситуація з біженцями (їхня невелика республіка прийняла з розрахунку на душу населення більше, ніж Німеччина, про яку всі говорять у цьому контексті) і він буде розчаровуватися в єдиній політиці Брюсселя.
Тим не менш, роль глави держави недооцінювати все ж не варто. Вже хоча б тому, що саме він затверджує кандидатуру канцлера та інших членів кабінету і має право розпустити парламент і відправити у відставку канцлера і весь уряд на додачу. Втім, тепер правляча коаліція - соціал-демократи та Народна партія отримала перепочинок (Ван дер Беллен вже точно не скористається своїм правом). Президент є верховним головнокомандувачем. До того ж він підписує внутрішні закони та міжнародні договори.
Говорячи про обраного президента, досить цікаво поглянути на його біографію. Предки Александра Ван дер Беллена по батьківській лінії переселилися з Голландії до Росії наприкінці XVII століття. Прадід по батьковій лінії Георг Максиміліан Рейманн народився у 1826 році на території України - у Полтавській губернії. Дід, повний тезка політика, народився вже у Пскові, писався в документах як «росіянин» і всім своїм дітям дав російські імена. Батько, Олександр Олександрович після Жовтневої революції переселився до Естонії, а після приєднання її до СРСР у 1940 році разом з дружиною переїхав до Німеччини, а потім перебрався до Відня, де 18 січня 1944 році народився Александер. Олександровичем його вже не називають. До речі, у кінці війни сім'я втекла до Тіроля, побоюючись приходу радянських військ.
У 1970 році Александер Ван дер Беллен отримав докторський ступінь у галузі економічних наук, викладав кілька років у Інсбруцькому університеті (де згодом став професором) і у Берліні. У 1980 році став професором економіки в університеті Відня. У шлюбі з першою дружиною прожив понад 50 років, має двох дітей. У 2015 році одружився вдруге (що не залишив без уваги його опонент під час передвиборчої кампанії). 72-річний майбутній президент - не тільки один з найбільш шанованих у країні економістів, але і один з найпопулярніших політиків. Політичну кар'єру розпочав у Соціал-демократичної партії Австрії, а партію "зелених" очолив у 1997 році, під його керівництвом вона змогла добитися успіху на парламентських виборах. Під час передвиборчої кампанії він виступав як незалежний кандидат, є така в Австрії традиція (яку 45-річний Хофер, до речі, порушив, не вийшовши зі своєї партії).
РОСІЙСЬКИЙ ФАКТОР
Російська історія родини Ван дер Беллен цілком логічно наводить на думки про те, що ця людина має по-особливому ставитися до Росії. Дійсно, він не раз заявляв про те, що відносини з Москвою треба розвивати. Але, слід зазначити, більшість австрійських політиків вважають, що відносини між двома країнами традиційно є досить тісними.
З того, на що варто звернути увагу нам у висловлюваннях Александера Ван дер Беллена, - це заклик до досягнення «політичного взаєморозуміння та угоди по Криму між Києвом і Москвою», коли одна та друга сторони йдуть один одному на поступки: «Іншого шляху немає. Я думаю, що швидкого прориву досягти не вдасться. Ключовим питанням залишається ситуація в Україні». Принаймні, в них немає запеклого радикалізму.
Натомість, прихід до влади Хофера став би для України дійсно вельми неприємною подією. Партія свободи (АПС) посилала спостерігачів до Криму. Ще минулого четверга, 1 грудня, під час теледебатів Хофер заявив: «У березні 2014 року референдум у Криму показав приналежність до якої країни відчувають люди. Це питання також слід розглядати в історичному контексті, тому волю учасників (референдуму - ред.) слід визнати». Також він не раз заявляв, що виступає за припинення санкцій. А ще він виступив з пропозицією про те, щоб Відень став посередником між Москвою та Вашингтоном для подолання кризи у відносинах. «Саміт між Росією та США на австрійській території зміцнив би нашу роль як нейтральної держави і повернув би Австрії колишній вплив», - говорив Хофер з цього приводу. Представники АПС взагалі є частими ходоками до першопрестольної, а у штабі самого колишнього кандидата багато розмовляють російською.
У цілому ж російська тема була присутня у передвиборчих перегонах, але головною аж ніяк не була. Українська й поготів.
ЄВРОПА ПЕРЕДИХНУЛА
Можливо, за іншої ситуації вибори в республіці з населенням 8,5 млн чоловік і не привернули б настільки великої уваги сусідніх і не тільки країн. Але після Брекзіту, перемоги Трампа в США, референдуму в Італії і в цілому крену Європи вправо, який явно намітився, за подіями в Австрії стежили з прихованим острахом. Адже, перефразовуючи класика, самі знаєте чого, привид ходить по Європі, привид популізму.
Те, що прецедент (поки) створений не був, і Австрія не стала першою у післявоєнній історії європейською країною, що обрала вкрай правового політика своїм президентом, викликало негайну реакцію полегшення. Більшість перших осіб утримуються від привітань до оголошення офіційних результатів виборів. Але багато політиків негайно поспішили висловити своє ставлення.
"Дуже хороший день для Австрії", - написав у Twitter канцлер самої Австрії Крістіан Керн. Він спочатку виказував усіляку підтримку Александеру Ван дер Беллену.
Президент Європарламенту Мартін Шульц назвав перемогу Ван дер Беллена «важкою поразкою для націоналізму та антиєвропейського популізму».
Прем'єр Іспанії Маріано Рахой привітав переможця та австрійський народ з тим, що «він зробив ставку на поміркованість і єдину Європу».
Віце-канцлер ФРН, голова Соціал-Демократичної партії Німеччини Зігмар Габріель відверто заявив у своєму акаунті: «У всієї Європи впав камінь з серця». А його однопартієць, поки що міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр, який готується сам зайняти пост президента ФРН, заявив, що це «хороший знак проти популізму в Європі».
Колега Штайнмайєра, глава МЗС Люксембурга Жан Ассельборн зауважив, що «після перемоги Трампа та голосування за Брекзіт австрійські вибори показали, що розсудливість, толерантність і людяність - не чужі слова на виборах в Європейському Союзі».
Прем'єр-міністр Франції Мануель Вальс затвіттив: «Популізм - не неминуча доля Європи».
А ось відома француженка, лідер Національного фронту Марін Ле Пен засмутилася. Але підбадьорила братів-євроскептиків: «на наступних парламентських виборах ви виграєте».
У Москві у неділю ввечері мовчали, російські ЗМІ з відвертим розчаруванням повідомляли новини та висловлювали приховану надію, що після підрахунку всіх голосів усе ще може змінитися. А як, напевно, хотілося відкрити чергову пляшку шампанського та випити за «нашого кандидата» після цілого ряду таких приводів.
Програш кандидата-популіста в Австрії став серйозним ударом для євроскептиків-популістів. Але вважати, що результат австрійських виборів поставив крапку в явному крені Європи вправо, було б, щонайменше, наївно.
Ольга Танасійчук, Берлін.
