The New Yorker про перемогу Трампа: Американська трагедія

10.11.2016 16:01 1856

Електорат, у своїй більшості, вирішив жити в світі Трампа

Обрання Дональда Трампа президентом є нічим іншим як трагедією для Американської республіки, трагедією для Конституції й тріумфом для сил шовінізму, авторитаризму, сексизму і расизму всередині країни та за кордоном. 

Шокуюча перемога Трампа, його сходження на президенський пост є огидною подією в історії Сполучених Штатів і ліберальної демократії. 20 січня 2017 року ми попрощаємося з першим афро-американським президентом – чесною, гідною і великодушною людиною - й станемо свідками інавгурації пройдисвіта, який майже нічого не зробив для того, щоб презирливо відмовитися від підтримки сил ксенофобії та переваги білої раси. Неможливо реагувати на це по-іншому, ніж щонайменше з огидою та глибокою тривогою.

Неминуче послідують й інші лиха: більш реакційний Верховний Суд; осмілілий правоорієнтований Конгрес; президент, який неодноразово демонстрував зневагу до жінок і меншин, громадянських свобод і наукових фактів, не кажучи вже про звичайну порядність. Трамп – це безмежно грубий і неосвічений лідер нації, який не тільки обвалить ринки, а й вселить страх у серця вразливих, слабких, і, передусім, у різноманітних «інших», яких він так глибоко образив. «Інших» чорношкірих». «Інших» іспаномовних. «Інших» жінок. «Інших» євреїв та мусульман. Найоптимістичніша точка зору, з якою можна подивитися на цю сумну подію, полягає в тому, що ці вибори і наступні роки стануть випробуванням на міцність чи на нестійкість американських установ. Це буде випробуванням нашої серйозності й рішучості.

Вранці в день виборів опитування давали приводи для занепокоєння, але, водночас, були достатньо обнадійливі новини для демократів у таких штатах, як Пенсильванія, Мічиган, Північна Кароліна і навіть Флорида. Були всі причини подумати про святкування втілення Сенека-Фолс (місто в штаті Нью-Йорк, де у 1848 році була підписана Декларація про рівні права жінок та чоловіків – ред.) з обранням першої жінки в Білий дім. Шанси на перемогу в таких штатах, як Джорджія, зникли, коли трохи більше ніж тиждень тому директор ФБР надіслав необдуманий і дискредитуючий лист до Конгресу про відновлення свого розслідування, а також коли знову розійшлися вислови, що підривають репутацію, такі як: «електронні листи», «Ентоні Вайнер» і «п'ятнадцятирічна дівчинка». Але розклад сил був все ще на користь Хілларі Клінтон.

Весь цей час Трамп, здавалося, нагадував карикатуру, переплетену з усіх негідних реакцій радикальних правих. Те, що він здобув більшість, що він виграв ці вибори, є нищівним ударом по духовним началам; це подія, яка, ймовірно, кине країну в період економічної, політичної і соціальної невизначеності, яку ми поки не можемо собі уявити. Те, що електорат у своїй більшості вирішив жити у «трампівському» світі марнославства, ненависті, зарозумілості, неправди і божевілля, його презирства до демократичних норм, є обставиною, що неминуче призведе до національного занепаду і страждань в усіх проявах.

У найближчі дні коментатори спробують «нормалізувати» цю подію. Вони намагатимуться заспокоїти своїх читачів і глядачів думками про «вроджену мудрість» і «порядність» американського народу. Вони применшуватимуть отруйність виявленого націоналізму, жахливого рішення вознести людину, яка літає на позолоченому авіалайнері, але робить свої заяви на популістській риториці крові та землі (складова ідеології Третього Рейху, котра розглядає взаємозв'язок національного походження і території – ред.). Найбезстрашніший коментатор Джордж Орвелл правильно сказав, що громадська думка є не більше вроджено мудрою, ніж люди вроджено добрими. Люди можуть поводитися по-дурному і нерозважливо як гуртом, так і поодинці. Інколи все, що їм потрібно, - це підступний лідер, демагог, який відчуває хвилі обурення і спрямовує їх до популістської перемоги. «Справа в тому, що відносна свобода, якою ми насолоджуємося, залежить від громадської думки», - писав Орвелл у своєму есе «Свобода в парку». «Закон не захищає. Уряд приймає закони, але їхнє виконання і робота поліції залежать від загального настрою в країні. Якщо багато людей зацікавлені у свободі слова, то свобода слова буде, навіть якщо закон її забороняє; якщо громадська думка є нечіткою, то «незручні» меншини будуть переслідуватиься, навіть якщо існують закони, які їх захищають».

Фото: Xinhua

Трамп проводив свою кампанію, відчуваючи настрої відчуженості та тривоги серед мільйонів виборців - в основному, білошкірих. І багато хто з цих виборців - не всі, але багато – підтримали Трампа, тому що побачили, що цей спритний артист, а в політиці відносний «нуль», блазень-маргінал, що сам себе піарив у вісімдесятих і дев'яностих роках у Нью-Йорку, був більш ніж готовий взяти на себе їхні образи, їхню лють, їхні відчуття нового світу, який змовився проти їхніх інтересів. Те, що він був мільярдером із поганою репутацію, зупиняло їх не більше, ніж прихильників Brexit у Британії зупиняв цинізм Бориса Джонсона і багатьох інших. 

Демократичний електорат міг бути заспокоєним тим фактом, що нація значною мірою, хай і нерівномірно, відновилася після економічної кризи багато в чому, зокрема безробіття скоротилося до 4,9 відсотка, але це ж і спричинило їхню, нашу недооцінку реальності. Демократичний електорат також вважав, що з обранням афро-американського президента і дозволеністю одностатевих шлюбів та інших маркерів такого роду, культурним війнам прийде кінець. 

Трамп почав свою кампанію з оголошення мексиканських іммігрантів «насильниками»; він закінчив її антисемітською рекламою «Протоколів сіонських мудреців» (історична збірка сфальшованих текстів, яку публікатори представляли як документи всесвітньої єврейської змови – ред.); його власна поведінка демонструвала насмішку над гідністю жінок і жіночого тіла. А критику будь-чого з цього він відбив закидами у сторону «політкоректності». Звісно, така жорстока та відстала особа могла мати успіх серед певної частини виборців, але як йому вдалося виграти? Звичайно, сайт дешевої конспірології Breitbart News (інформаційний портал, який The New York Times назвав джерелом полеміки «через матеріали ксенофобського, расистського та жінконенависницького змісту» - ред.) не може стати для мільйонів джерелом новин та провідних думок. І все-таки, Трамп, який міг раніше розглядати свою кампанію лише як просування свого бренду, рано чи пізно усвідомив, що міг би втілювати і маніпулювати цими темними силами. Той факт, що «традиційні» республіканці – від Джорджа Г.В. Буша до Мітта Ромні – оголосили про свою неприязнь до Трампа, здається, тільки посилив його емоційну підтримку.

Фото со страницы Дональда Трампа в Facebook

Коментатори, намагаючись «нормалізувати» цю трагедію, також шукатимуть шляхи применшити шкоду незграбної і деструктивної поведінки ФБР, зловмисного втручання російської розвідки, годин безперервного прямого ефіру з виступами Трампа, які безоплатно надавалися кабельним телебаченням, особливо в перші місяці його кампанії. Нам пропонуватимуть покластися на стабільність американських установ, на тенденцію навіть найрадикальніших політиків приборкувати себе, офіційно вступивши на посаду. Лібералам робитимуть зауваження через їхнє самовдоволення, відсутність досвіду страждань, так ніби багато демократичних виборців були не знайомі з бідністю, боротьбою і нещастям. Немає жодних підстав вірити цій балаканині. Немає жодних підстав вірити, що Трамп і його банда однодумців – Кріс Крісті, Рудольф Джуліані, Майк Пенс і, так, Пол Раян – мають бажання керувати як республіканці в найкращих традиціях пристойності. Трампа не обирали за критерями порядності, справедливості, поміркованості, компромісу і верховенства права; його обирали, в основному, на фоні розчарування та образи. Фашизм – це не наше майбутнє – він не може ним бути; ми не можемо цього допустити, але, безумовно, у такий спосіб фашизм може початися.

Фото со страницы Хиллари Клинтон в Facebook

Гілларі Клінтон була неідеальним кандидатом, але вона була гнучким, розумним і компетентним лідером, у якої ніколи не було образу ненадійності та необізнаності серед мільйонів виборців. Дещо з цього було результатом її набутих інстинктів підозрілості, сформованих упродовж багатьох років після одного фальшивого «скандалу» за іншим. І все ж, так чи інакше, незалежно від того, як довго і віддано вона виконувала свою державну службу, їй довірили менше, ніж Трампу – людині-шахраю, який дурив своїх клієнтів, інвесторів і підрядників; пустій людині, чиї незліченні заяви і поведінка відображають погані людські якості: жадібність, брехливість і упередженість. Рівень його зарозумілості рідко не виходить за клінічні рамки.

Упродовж восьми років країна живе з Бараком Обамою на посту президента. Занадто часто ми намагалися применшити расизм і образи, які майже пробивалися на поверхню. Але інформаційне поле не є закритим. На Facebook статті з традиційної, заснованої на фактах пресі виглядають так само, як статті з конспіративного консервативного правого ЗМІ. Спікери того, про що не можна говорити, тепер мають доступ до величезної аудиторії. Це був котел з такою великою кількістю жінконенависницьких висловлювань, який допоміг принизити і знищити Клінтон. Альтернативно-праві ЗМІ були постачальниками постійної брехні, пропаганди і теорій змови, які Трамп використовував як кисень для своєї кампанії. Стів Беннон, ключова фігура в Breitbart, був його пропагандистом і керівником кампанії.

Це сумна картина. Вчора пізно ввечері, коли надходили результати з останніх штатів, мені зателефонував друг, сповнений суму, страху щодо можливості конфлікту, війни. Чому б не залишити країну? Але відчай – це не відповідь. Все, що залишається – це боротися чесно і люто з авторитаризмом та викривати брехню в ім'я американських ідеалів. Це все, що залишається робити. 

Автор: Девід Ремнік — головний редактор The New Yorker з 1998 року. Автор 6 книг, у тому числі біографії Барака Обами («Міст»). За свою книгу «Мавзолей Леніна: останні дні радянської імперії» ( Lenin's Tomb: The Last Days of the Soviet Empire), написану в 1993 році, отримав Пулітцеровську премію та премію Джорджа Полка.

Фото: AA

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-