США: За крок до нового президента

Аналітика 07.11.2016 14:00 1159

Українське питання перебуває у ТОП-10 зовнішньополітичних викликів для США. Чи залишиться воно в пріоритеті за нової адміністрації?

Президентські перегони у США добігають свого логічного завершення, і вже після остаточного голосування у вівторок усі дізнаються ім'я того, хто змінить Обаму після його восьми років правління. Ким буде новий президент - вона, американський політик крупного калібру з великим досвідом, чи він - мільярдер, який не скупиться на обіцянки та розмовляє з простим електоратом без комплексів?

Останні дні видалися такими ж напруженими, як і вся кампанія, що отримала цілком заслужений штамп - "війна компроматів". Тож, досі, попри невелике, втім стабільне лідерство Гілларі Клінтон у соцопитуваннях, не можна з упевненістю сказати, що Трамп програє на голосуваннях 8 листопада.

СИСТЕМА ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО КОЛЕДЖУ

У США виборча система влаштована таким чином, що більший рівень популярності в межах всієї країни одного з кандидатів ще не означає його автоматичної перемоги на виборах. Наприклад, у 2000 році президентом був обраний Джордж Буш-молодший попри те, що мав на півмільйона голосів менше, ніж його опонент Альберт Гор. Адже американці на виборах обирають не президента, а виборщиків, які вже потім голосуватимуть за главу держави.

Альберт Гор і Джордж Буш (молодший). Фото: dsnews.ua

Схема зовсім не така, як в Україні, але вона не є надто складною, як може здатися на перший погляд. Ще в 1787 році у США був започаткований окремий виборчий механізм - Електоральний коледж, до складу якого увійшли 538 виборщиків з усіх штатів. Від кожного штату призначалася така сама кількість делегатів (залежно від кількості населення), скільки є представників в обох палатах Конгресу. Наприклад, густонаселена Каліфорнія має 55 виборщиків, Північна та Південна Дакота - усього по три. Цей механізм став компромісом між прямим голосуванням та виборами президента в Конгресі, щоб відтворити реальну картину підтримки кандидата в кожному зі штатів. Для того, щоб стати президентом, потрібно набрати просту більшість виборщиків - 270 голосів.

І тут криється головний момент, який відрізняє систему голосування в США від інших: у разі мінімальної перемоги над опонентами в одному зі штатів, кандидат забирає всі голоси виборщиків. Це означає, що кандидати зосереджуються не стільки на загальному збільшенні численності свого електорату, скільки на перемозі в штатах, особливо в тих, де число прихильників між республіканцями й демократами приблизно однакове. За оцінками самих американців, таких штатів зараз щонайменше 15, і деякі з них мають ключове значення для Клінтон і Трампа. Це, насамперед, Флорида, Мічиган, Огайо, Джорджія, Пенсильванія, Вісконсін, Вірджинія. Саме тому до останнього дня в них проводяться кампанії кандидатів, вливаються фінансові й політичні ресурси у спробі залучити на свій бік тих, хто коливається. Саме тому в такі штати їздить президент Обама (який підтримує Клінтон), а мільярдер і шоумен Трамп вкладає кілька десятків мільйонів доларів на телевізійну рекламу.

СКАНДАЛИ ЯК ЗБРОЯ 

Водночас, в хід іде й інша "зброя", спрямована не стільки на збільшення власного електорату, скільки на руйнування підтримки опонента. Це - компромат і скандали, чого нинішнім перегонам не займати. Клінтон від самого початку вимушена була боротися зі скандалом довкола листів часів її перебування на посаді держсекретаря США. У Трампа картина "гріхів" виявилася більш повною - від незадекларованих прибутків та сумнівного ведення бізнесу до сексуальних хвастощів і звинувачень у насильстві. Але чи насправді нинішню ситуацію можна назвати найскандальнішою?

Ще в 1970-ті роки Штати здивували світ так званим "Уотергейтським скандалом", який починався як непримітна подія під час президентської виборчої кампанії, але через наполегливість двох молодих журналістів завершився першим в історії імпічментом глави США.

У 1972 році президент-республіканець Річард Ніксон брав участь у президентських перегонах, щоб залишитись на другий термін у Білому домі. У червні - за чотири місяці до дня голосувань - у штабі його опонента-демократа, в готелі "Уотергейт" затримують п'ятьох підозрілих осіб, яких спіймали за шпигунською діяльністю. Вони встановлювали та налаштовували підслуховуючу апаратуру та фотографували деякі документи в штабі опонента.

Ніксон заперечував свою причетність до "ворожої" діяльності проти штабу демократів і навіть був переобраний на другий термін восени того ж року. Ніхто так і не звернув би особливої уваги на цю справу, якби двоє молодих журналістів Боб Вудворт і Карл Берштейн не опублікували б статтю у The Washington Post. Вони представили докази зв'язку п'ятьох затриманих шпигунів із виборчим штабом Ніксона. Ба більше, журналісти розкопали факти, які свідчили, що адміністрація Ніксона перетворилася на безпрецедентне злочинне підприємство з корупційними зв'язками.

Річард Ніксон. Фото з сайту poradumo.pp.ua

Тож, процес над затриманими шпигунами розпочався одразу ж після виборів - попри те, що це було вкрай невигідно Ніксону. До розслідування справи підключився Конгрес. Крім того, суд почали транслювати по телебаченню, через що він набув значного резонансу.

На певному етапі з показів деяких чиновників судді дізналися про систему "урядового аудіоконтролю", тобто наказу Ніксона приховано записувати все, що відбувається в Білому домі. Таким чином, з'явилися записи навіть самого президента, коли він розмовляв з одним із радників про хабар у мільйон доларів. Подальші спроби тиску президента на слідство у цьому зв'язку стали роковими для самого господаря Білого дому. Вже в 1974 році був ініційований процес імпічменту, й таким чином президент Ніксон став першим главою США, який був вимушений достроково завершити свою кар'єру в примусовому порядку внаслідок процесу, який був викритий з моменту виборів у США.

Цей випадок є підтвердженням того, що будь-який політичний скандал у США може мати серйозні наслідки, в тому числі для обраного президента. Це може стосуватися і справи "листів Клінтон", навколо яких так спекулюють республіканці, і податків Трампа, які зараз не вважаються настільки серйозним питанням, що стало б на заваді президентських амбіцій мільярдера.

ЯК ПЕРЕДАВАТИМЕТЬСЯ ВЛАДА?

Хай там як, але вже скоро ім'я нового президента США стане відоме, а розпочне (вона чи він) виконання своїх обов'язків після інавгурації 20 січня. І в разі перемоги - чи то демократів, чи республіканців - відбудуться кардинальні зміни команди в адміністрації і в усіх урядових структурах - від держсекретаря й міністра оборони до виконавчих ланок багатотисячного апарату чиновників. Переважно це будуть нові люди.

І в цьому зв'язку для нас важливим залишається те, як нова адміністрація прийме справи в контексті українського питання, що буде з подальшою реакцією на російську агресію, і чи будуть Штати продовжувати підтримку союзників у Європі.

По суті, новий президент має кілька місяців, щоб сформувати свій кабінет після виборів, але зазвичай претенденти на ключові посади в адміністрації стають відомі ще перед днем голосувань. І вже зараз можна відчути відмінність у готовності кандидатів до початку роботи. Клінтон фактично вже сформувала команду професіоналів, з якими вона працювала і в Сенаті, і в Держдепі, і в Білому домі - ЗМІ зараз обговорюють можливі кандидатури в її адміністрації. У Трампа ж немає такого досвіду роботи в державному апараті, тому він здебільшого оточує себе людьми, яких йому пропонують найближчі радники.

Тож, повертаючись до українського питання, варто згадати прізвища соратників Трампа - Пола Манафорта, який у 2010 році вів президентську кампанію Януковича та постійно їздив у Москву; Картера Пейджа, який побудував свою кар'єру на контрактах з "Газпромом"; генерала у відставці Майкла Флінна, який раніше очолював розвідку Пентагону, а тепер роздає коментарі Russia Today, стверджуючи, що США мають поважати стратегію Росії. Складно уявити, хто міг би керувати зовнішньою політикою США в кабінеті Трампа.

Дональд Трамп і Пол Манафорт Фото з сайту trust.ua

У цій ситуації заспокоює лиш одне, що на американській політичній кухні існує система противаг, яка позбавляє будь-кого мати надмірну кількість влади у своїх руках. Радує також те, що і в Сенаті, і в Палаті представників Конгресу все ще переважно підтримують Україну. Про це свідчить хоча би прийняття одностайним голосуванням нижньою палатою півтора місяці тому закону на підтримку нашої країни H.R.5094 - STAND for Ukraine Act.

Водночас, уже зараз у Конгресі дедалі частіше лунають запитання щодо проведення реформ в Україні та боротьби з корупцією. Оприлюднення декларацій українськими чиновниками з мільйонними статками не отримало великої уваги в Вашингтоні тільки через те, що всі зайняті виборами - і президентськими, і до Конгресу. Але не варто сумніватися, що про е-декларації у Вашингтоні ще згадають, коли наступного разу виникне питання по Україні. А це має статися вже зовсім скоро після виборів, адже STAND for Ukraine Act має ще розглянути Сенат.

Українське питання на сьогодні перебуває у топ-десятці зовнішньополітичних викликів для Сполучених Штатів, які обговорюються на рівні Ради національної безпеки, та по яких приймаються рішення в Конгресі. Чи залишиться воно в пріоритеті за нової адміністрації? Все залежатиме від того, який вибір зроблять американські громадяни вже завтра. Але від цього вибору залежить також багато інших речей, що здатні суттєво змінити політичні акценти не тільки в Україні й Європі, але й у цілому світі.

Ярослав Довгопол, Вашингтон.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-