Вибори до Держдуми Росії як Фрік-шоу

Аналітика 17.09.2016 13:30 1481

Кращі фріки минулих і особливо – майбутніх російських виборів

З маргіналізацією, висміюванням, авторитарною інструменталізацією російської політики, як такої, постать фріка стає в ній незамінною. Причин тому – декілька. Останнім часом у масовій свідомості на зміну уривчастому, мозаїчному кліповому мисленню приходить мислення серіальне. У російських реаліях це особливо важливо. Якщо політика несправжня, імітаційна, – втрачається якість видовища, його привабливість. Фрік за таких умов цінний тим, що на нього не нудно дивитися. Звідси витікає його друга найважливіша функція – наочна демонстрація безглуздя політики.

Виходить замкнуте коло: оскільки політика безглузда, у неї йдуть фріки – така кількість популярних фріків і позбавляє політику сенсу. У свою чергу, з цього виростає третє завдання – фріки більшої або меншої міри вираженості, а також деяка фріковатість в інших, підкреслюють недосяжну божественну величність Національного Лідера.

ВВЕДЕННЯ ДО ФРІКОЗНАВСТВА

У Вікіпедії, яка є інтелектуальним проявом масового, як свідомого, так і несвідомого, дається таке визначення: «Фрік (англ. Freak) – людина, що відрізняється яскравим, незвичайним, екстравагантним зовнішнім виглядом і зухвалою (частенько епатажною) поведінкою, а також така, що має неординарний світогляд, який є наслідком відмови від соціальних стереотипів. Фріки виділяються в окрему молодіжну субкультуру. Найчастіше це підлітки. Також фріками часто бувають люди творчих професій – музиканти, художники, поети, фотографи, письменники і т. д.». (У останній перелік, мабуть, вже можна додавати «російські політики та журналісти-пропагандисти»).

Корисно так само поглянути на визначення англійської Вікі: «В актуальному використанні словом «фрік» зазвичай позначають людину з чимось вражаюче незвичайним у зовнішньому вигляді або поведінці. Таке використання датується так званими сценічними фріками 1960–1970-х років».

Насправді, витоки фрік-шоу глибокі і губляться у багатовіковій давнині, коли людей з фізичними недоліками (вродженими або набутими), возили у так званому «цирку виродків».

Але у революційні на Заході 60-і роки ХХ століття склалася богемна субкультура фріків, пов'язана з хіппі. Точніше – вона виросла з руху хіппі і, у свою чергу, дала початок панку, пізніше – стилістиці гей-прайдів і т. д. У 1960–70-і роки фрікуватість перетинається з хіппі, пацифістами, різними політизованими радикалами, неполітичними любителями психоделічної музики, особливо прогресив-року. Так фріки стали учасниками, практично обов'язковим елементом найрізноманітніших фестивалів, зібрань, акцій альтернативних співтовариств. Тобто, строго науково визначити, хто є фріком, а хто ні, складно.

ПЕРШІ ФРІКИ ПЕРШОЇ ДЕРЖДУМИ

У російській політиці відчутний елемент фрікуватості проявився у 1993 році. Тоді вона стала реакцією на розчарування у гайдарівських реформах, на зубожіння, стискування соціальної сфери. А також – на поразку антиєльцинських сил у громадянському зіткненні літа – осені 1993-го. У сенсі походження перші російські політичні фріки, звичайно ж, виросли з популізму. Проте на той час яскраво вираженими популістами були і президент Єльцин (праворуч), і вожді Верховної Ради, що залишилася у спадок від РРФСР, Хасбулатов, Руцькой (ліворуч). В умовах важких економічних реформ, ускладнених низькою ціною на нафту (до 8 доларів за баррель) популістам нової хвилі важко було проявити себе якось інакше, окрім як через фрікову поведінку.

Перша трійка фріків у Держдумі 1-го скликання позначилася швидко. Найочевидніший та безперечніший – В'ячеслав Маричев, що балотувався від ЛДПР. Він, залежно від теми засідання, приходив у найрізноманітнішому одязі. Якщо ж яскраво вираженого приводу не було, то депутат Маричев одягався відносно скромно: яскраво-червоний піджак та накладні жіночі груди між сорочкою та піджаком. Лідер ЛДПР Володимир Вольфович за  клоунською яскравістю значно поступався Маричеву. Тому того, врешті-решт, вигнали з партії «за нарцисизм». Визначення досить комічне, враховуючи, хто виганяв.

Фото: newtimes.ru

Намагався переплюнути Жириновського за епатажною фріковістю заявлений мільйонер Володимир Бринцалов, тодішній фармакологічний король Росії. Бувало, на камери вдарить дружину по частині філе і радісно сміється: «Ось! Дивіться, яка у моєї дружини с...а»! Проте чистий епатаж без прив'язки до політичних, історичних, політтехнологічних реалій (як у Жириновського) виявився у Росії не затребуваним. І, як політик, брутальний мільйонер зійшов нанівець (щоправда, дав путівку у життя племінникові Ігореві Бринцалову, зараз – голові Московської обласної думи).

ЧЕКІСТСЬКЕ МІЖЧАССЯ ФРІКІВ

До кінця 90-х почало здаватися, що фріковий елемент у політиці – дитяча хвороба, якою молода російська демократія перехворіла. Тим паче, що з приходом ВВП демократія, ударившись об землю і злегка «розмазавши печінку по асфальту», обернулася досить зрілим авторитаризмом. Чекістський призов у владу: незвичайний зовнішній вигляд та епатажна поведінка – це зовсім не те, чому їх учили в школі КДБ.

Все змінилося восени 2011 року, після оголошення про зворотню рокіровку Медведєв –Путін. На подальших виборах несподівано сильно зіграла передвиборна тактика Навального – заклик до опозиційно налаштованого електорату голосувати проти усіх партій, окрім «ЄдРо». Влада вдалася до серйозних підтасовувань. Тоді з'явилося знамените гасло: «Слухайте, ми цю сволоту не вибирали, ми вибирали інших». Білострічковий рух, який давився різними способами, але остаточно був добитий лише звеселяючим газом марки «кримнаш», проте, встиг посприяти відродженню у російській політиці сміхової культури.

Державна Дума VI скликання (з 21 грудня 2011 року), що обиралася у «ха-ха-сволочному» настрої, працювала в умовах «закручування гайок», «підморожування», становлення жорстко одноосібної авторитарної влади ВВП. При цьому вона неминуче перетворювалася на зібрання ще більше декоративне, що заслуговувало лише на кепкування. Якщо Думи IV та V скликань (29 грудня 2003 – 4 грудня 2011 рр.) були «не місцем для дискусії» (дослівна цитата тодішнього спікера Бориса Гризлова, нині – «повноважного представника Росії у Контактній групі з  врегулювання ситуації у східній частині України»), то остання Дума стала не місцем ні для чого. Окрім безтямного штампування заборонних законів та арени, на якій можна повикаблучуватися, щоб виділитися на тлі інших, показати себе Сонцесяйному. Може, помітить і призначить!

Як тільки публічно не називали цю Держдуму – «Держдура» (Володимир Познер), «скажений принтер» (Дмитро Муратов), «палата №6», «шестірка». Думців же іменували «думаками», «кнопкодавами» і, за назвою вулиці, на якій розташована будівля парламенту, – «охотнорядцями» (синонім «чорносотенців» у дореволюційній Росії).

Але з Думи і з думців кепкування – як з гусака вода. По суті, її діяльність та її імідж – це і був перший, внутрішньоутробний етап становлення путінської еліти 2.0. Процес витіснення на узбіччя еліти 1.0 проходить зараз на наших очах. (За чутками, після виборів 18 вересня він лише посилиться). У країні, де діти мріють стати не космонавтами, не футболістами і навіть не рекетирами, як ще нещодавно, а чиновниками, Держдума – ось така убога, анекдотична – стала жаданою мрією і зразком для наслідування для усіх органів самоврядування, політиків усіх рівнів донизу харчового ланцюжка владної вертикалі. Так фріковість (у момент свого становлення на Заході – альтернативна, за визначенням – опозиційна) стала одним з базових системних елементів російської політики. Або, якщо завгодно, російської «політики».

Розглянемо для прикладу, топ-десятку різноманітних російських політичних фріків, що беруть участь у виборах до Державної Думи 18 вересня 2016 року. Спробуємо систематизувати цей паноптикум.

СІМЕЙСТВО НЕЛІБЕРАЛЬНИХ

Рід ЄдРосів

Вид – Фрік Тіньовий

Представник – Дмитро Медведєв

Фото: clockblog.ru

(Звички: у випадку небезпеки вміло прикидається прем'єр-міністром; здатний несподівано впадати в сплячку за будь-якої пори року).

Важко вже уявити, що були часи, коли «Ведмежа», «Превед, Медвед!», він же «Дімон», він же «Айфончик» був світлом у ліберальному віконці. Він здавався чимось на зразок принца Хуана Карлоса при каудильйо Франко. Ось і наше Франко пішло і буде вам після нього демократія. Не відразу, але буде – мирно, м'яко...

Проблема виявилася у тому, що той каудильйо пішов у світи, звідки не повертаються, а ось російський каудильйо не пішов, але лише переїхав – у Білий дім. Звідки ж, як виявилося, дуже навіть повертаються.

Ось після цього і почалася стрімка фрікізація до того досить респектабельного Дмитра Анатолійовича, котрий упевнено, міцно потискував руку світовим лідерам на G8. Раніше загадкові фразочки типу «відлито у граніті» і акції на зразок відеоролика, що рекламує гру у бадмінтон, були (чи здавалися) дрібними дивакуватостями. За нових умов вони стали системою.

А в чому ці нові умови? Необхідність поєднати несумісне – статус другої людини країни з упевненістю Першого, що ти не здатен його підсидіти. І тут, як справедливо вказує Станіслав Бєлковський, моделлю для поведінки «Дімона» став Хрущов, простакуватий «козачок» Микита при Сталіні.

Вічна сонливість. Постійні невмілі заяви, яким загубився лік і піком яких стало вже граничне баналізоване «Грошей немає, та ви тримайтеся». На непротокольних заходах – дивно підібраний одяг, який підкреслює недоліки фігури. Усе це привело до того, що рейтинг Медведєва відірвався від рейтингу Путіна і неабияк впав. Але він залишається №1 партії «Єдина Росія» у загальнофедеральному виборчому списку. Правда, може не «але», а «саме тому».

Показово, що стало головною темою жартів після пред'явленої Фондом Навального дачі Медведєва. 1. «Грошей немає, а я на дачу». 2. «Будиночок качечки». І це повністю  відповідає образу тіньового фріка, створеного не без його участі (вільної або мимовільної): щось м'яке, пухнасте, не надто тямуще.

Рід ЄдРосів

Вид – Фрік Мінливий, непарний

Представник – Ірина Ярова

Фото: из открытых источников

(Звички: піддала російську законотворчу культуру яровізації за методом академіка Лисенка – «привчання до заморозків і холоду»).

Назвавши цей політичний екземпляр «непарним», я не мав на увазі сімейне життя Ірини Анатоліївни. (Я ним не цікавлюся, але там, здається, все гаразд). Мається на увазі суто політичний імідж. Раніше вона становила у Держдумі прекрасну фрік-пару з Оленою Мізуліною. Остання, борючись своїми виступами і законами за високу моральність (що взагалі є характерним для авторитарних режимів), довела до досконалості образ такої собі суворої сімейної асексуальності. Яровій же ближче імідж своєрідної чиновницької, гротескно-мультяшної сексуальності (так і бачу її героєм «Сімпсонів» або «Футурами»).

Проте, фрікова активність Мізуліної у Держдумі, очевидно, стала занадто вже докучливою (можливо останньою краплею були її слова про заборону орального сексу – чи то в цілому, чи то лише його пропаганди). Мізуліну відправили до структури ще менш осмисленої, ніж Держдума – Ради Федерації, де вона й животіє у забутті. Ярова теж постраждала, втративши гарне тло для демонстрації ювелірки та вбрання.

Ірина Ярова (у дівоцтві Черняхівська) – уродженка Макіївки, на закінчення школи разом з батьками переїхала на Камчатку. Довгий час була зіркою партії Яблуко, замом Явлінського. Але оскільки їй гарних умов та солодкого переїзду до Москви не гарантували, прийняла (правду сказати, не з першого разу) пропозицію «ЄдРо». Зробила це, що називається, «позичивши у Сірка очі». Зміна її позиції була настільки вражаюче швидкою, що навіть ті, хто бачив всіляке, трішки розгубилися (скандал із цього приводу розгорівся ще до війни у 2013-му, коли саме Ярова стала головною героїнею, символом явища в статті Георгія Янса «Політична проституція змінила стать»).

Зараз вона з фріковою епатажністю продовжує лізти кар'єрними сходами. Їй належать найбільш різкі та безшабашні закони, спрямовані на заморожування громадського та політичного життя в країні, у тому числі знаменитий «пакет Ярової». Так само безапеляційно спритний політхамелеон лає своїх колишніх соратників, називаючи їх діяльність – увагу! – «фарсом хамелеонів».

Зима буде довгою. Яровізація політичних культур триває. Теж хліб! Причому з маслом та ікрою.

Рід ЄдРосів

Вид – Фрік Заклопотаний

Представник – Віталій

 Фото: hi-tech.mail.ru

(Звички: мешкає у дрімучій гущавині російського консерватизму; кормова база – з найбільшим задоволенням полює на геїв)..

Тим часом на зміну Мізуліній до Думи рветься інший дивакуватий депутат на літеру «М» – Віталій Мілонов (прізвище є похідним від імені позитивного героя фонвізінського «Недоросля»). Людина, котру багато земляків тепер, люблячи, називають «ганьбою Петербурга», розпочинала свою політичну діяльність як демократ. Мілонов був молодшим соратником Марини Сальє та Льва Пономарьова, помічником депутата Галини Стровойтової. Але коли сам він доріс до більш-менш реальної політики (Законодавчі збори Петербургу), то виявилось, що практично усі пристойні іміджі та позиції розхапані. І тоді довелося йти на фланг крайнього консерватизму.

Прославився Мілонов у 2011 році законом про «адміністративну відповідальність за пропаганду гомосексуалізму та педофілії», що дав старт новому витку гомофобії у Росії. За принципом «Ай, Моська, знати, вона сильна» намагався за своїм законом притягнути до відповідальності Rammstein, Мадонну та Леді Гагу. Ті виявилися до притягнення піддатливими.

Інша фішка Мілонова – енергійне антиабортне православ'я. Запам'ятався ініціативою надання ембріону громадянських прав (можливо, аж до виборчого права – уявляєте, який вдумливий електорат з'явився б у ВВМ). Але тут навіть однодумці назвали мілонівський проект «маячнею». Періодично Мілонов розширює ареал побутування – то помітить собою лужок фанатів Новоросії, то, як істинний православний, терміново зажадає дати одній з вулиць Пітера ім'я Ахмата-хаджі Кадирова (тут навіть у губернатора Полтавченка на більше, ніж безіменний місток, сміливості не вистачило). Загалом охотнорядці стародуми, вральмани та скотиніни зачекалися Мілона... Тобто, вибачте, Мілонова у своїх лавах. Нудно не буде.

Рід еЛДеПеЕрів

Вид – Вічний Фрік

Представник – Володимир Жириновський

Фото: Дмитро Духанин / Коммерсант

(Звички: ліберал, ліберає та буде ліберати; як правило, залишає потомство з яйцями, проте без чарівливості (Ігор Володимирович, але чомусь Лебедєв) на другому місці свого виборчого списку).

Ну... В принципі ви самі все знаєте, проте... 1. Вміння говорити на будь-яку тему з будь-якої позиції. Причому і те, і інше може кілька разів мінятися впродовж декількох хвилин. 2. Живий доказ того, що політична клоунада може бути надзвичайно прибутковим бізнесом. 3. Спеціалізація останніх років – «кидає пробні кулі». Тобто говорить про те, що влада хотіла б, але чого соромиться. Переспавши кілька років з виголошеною думкою, суспільство звикає до неї. А там і влада перестає соромитися.

Рід КаПееРеФів

Вид – Фрік з Очима, що Горять

Представник – Сергій Шаргунов

Фото: solo-e.livejournal.com

(Звички: обожнює пташині базари Луганди, Домбабве та Криму із залітними снігурями, там п'яніє від криків «Рос-си-я! Рос-си-я»!, після чого – увага! – стає агресивним).

Юне дарування з пристойної сім'ї. Тато – священик. Сам з 22 років – журналіст та письменник. Щиро метався між щекочіхінською «Новою газетою» та прохановським «Завтра». Редактор інформпорталу «Вільна преса» (з 2012 року; через три роки запросив у шеф-редактори видання Захара Прилєпіна). Довго страждав дитячою лівизною та юнацьким антипутинізмом. Від другого нестримно вилікувався, завдяки цілющому клімату «кримнаша». Зате перше захворювання прогресувало настільки сильно, що, врешті-решт, прийняв запрошення балотуватися до ДД від КПРФ. Обидва процеси погано вплинули на почуття міри і смаку його суспільно-політичного організму. У разі незгоди з шаргуновськими викриттями хунти та укрофашистів, він починає надмірно інтонувати, лицедіяти, блазнювати. Після чого часто зривається на істерику.

Рід Неголеної Хохулі*

Вид – Фрік Інтелектуальний

Представник – Анатолій Вассерман

(Звички: довго дрейфував від гарячого лібералізму до холодного марксизму-сталінізму; українофоб печерний; цнота обітницька).

*Таємна назва партії «Справедлива Росія», що йде від прізвиська її лідера Сергія Миронова, котрий прославився акціями на захист російської хохулі.

Вивчив напам'ять багатотомні енциклопедії. Переможець інтелектуальних телеігор. Особливо успішний у тих, де необхідне чисте знання, факти, а не ланцюжки висновків. Завжди заперечував природність української культури, мови, української самобутності та ідентичності. Ще на початку 90-х років, мешкаючи в Одесі, актуалізував, політизував та пропагував напівзабутий історичний термін «Новоросія». Після початку війни в Україні СБУ завело на Вассермана справу за звинуваченням у сепаратизмі. На початку 2016 року за указом президента Путіна отримав російське громадянство. Судячи із соцопитувань, схоже, ми скоро побачимо семикілограмову класично фрікову жилетку Вассермана у Держдумі. Туди йому і дорога.

Рід Іна**

Вид – Блондо Фрік

Представник – Марія Катасонова

Фото: Олександр Мучаев/Ridus.ru

(Звички: любить рух, зокрема – Національно-визвольний, комісарить, де трапляється, заганяючи зграєю самотніх лібералів).

**Російське «Род Ина» – від назви партії «Родина».

Помічниця пітерського депутата Євгена Федорова, котрий заснував так званий Національно-визвольний рух (рос. Национально-освободительное движение – НОД). Нодовці, що не можуть виразно пояснити, від кого саме вони збираються звільняти Росію, стали одними із засновників російського Антимайдану. Марія Катасонова є у НОДі керівником напряму з роботи із молоддю (раніше була комісаром прокремлівського молодіжного руху «Наші»). Під прикриттям поліції ходить розганяти поодинокі пікети, як правило, у куртці з прапором «Новоросії» на рукаві. Не втрачає можливості пошуміти на інших опозиційних акціях. Може попікетитися-попіаритися навпроти посольства США: дешево і сердито. Використовуючи свою білямодельну зовнішність, періодично намагається розкрутити якісь персональні політ-арт-проекти, на зразок чорносотенного «Оприч-відділу».

СІМЕЙСТВО ЛІБЕРАЛЬНИХ

Рід ПАРНАСів

Вид – Правдоруб Туманний

Представник – В'ячеслав Мальцев

Фото: svobodomislie.com

(Звички: масово чатиться та бложиться)

Тричі депутат Саратовської обласної думи. Націоналіст поглядів помірно демократичних, епатажний відеоблогер-популіст увірвався до першої трійки дистильовано ліберальної партії ПАРНАС. Як таке могло статися? А ось сталося.

Під час електронного праймеріз партії прибічники Мальцева (а їх у нього як у популярного блогера, ведучого каналу «Погані новини» досить багато) злагоджено проголосували. А інші були менш активні. До того ж через вторгнення до системи праймеріз були припинені, тобто частково зірвані. У результаті після дебатів у ПАРНАСі вирішено було залишити за Мальцевим друге місце у трійці ПАРНАСу (відразу ж вслід за Касьяновим).

Одні говорять, що для партії це «остаточне самогубство» (витончений зворот!). Інші, як Марк Гальперін, Валерій Соловей та вже згадуваний Стас Бєлковський, вважають рішення абсолютно правильним. Як показує досвід російських протестів 2011–2012 років та української Революції гідності, у боротьбі з авторитаризмом широкий фронт, союз лібералів і націоналістів неминучий.

Слід сказати, що Мальцев вже почав відпрацьовувати аванси. На одних з російських чотирьоххвилинних теледебатів він встиг сказати короткий, витончений слоган «Царя – на палю». Фраза швидко став мемом. Показово, як ревно віднісся до чужої слави головний путінський фрік (з непарламентських) Хірург-Залдостанов. Він пообіцяв посадити на палю самого Мальцева, щоб той не «зобижав» Царя.

СІМЕЙСТВО ЛІБЕРАЛЬНИХ

Рід Яблучних

Вид – не піддається ідентифікації

Представник – Марк Гейлікман

Фото: URA.RU

(Звички: радить, начебто... пише, здається... ну і ще щось, як то кажуть).

Партія Яблуко на цих виборах заслужила багато похвал за те, що змогла зібрати під своє крило деяких видних демократів, таких як Дмитро Гудков та Володимир Рижков. Але перша десятка здивувала своєю яблучною серединкою. Під номером шість виявився персонаж, для широкої аудиторії невідомий – Марк Гейлікман. Пояснення, що він – радник Григорія Олексійовича Явлінського, ситуацію не надто прояснили. Тоді було заявлено про його видатні літературні, політтехнологічні якості. Проте знайомство з текстами МГ у передвиборній газеті Яблука знову-таки викликало деяке розчарування. І лише, коли хтось пустив слух, що він – геній фінансової сфери, маси трохи заспокоїлися: ну, можливо...

Тобто, чи фрік Марк Гейлікман, напевно невідомо. Фрікувата сама ситуація, коли на такому високому місці у нібито відкритої демократичної партії «з традиціями» виявляється людина настільки маловідома.

СІМЕЙСТВО ЛІБЕРАЛЬНИХ

Рід Простатитових***

Вид – Фрік Для Виду.

Представник – Ірина Хакамада

Фото: maxpark.com

(Звички: красиво закидає ногу на ногу, мурчить, спойлерствує, прикриває щілини).

***«ПРоста-Тит» – народне прізвисько Партії Зростання, заснованої Титовим Борисом.

Коли під час перебудови та гласності «Московські новини» дали на обкладинці фото ділової жінки у строгому костюмі з міні-спідницею і неповторним розрізом очей, значний сегмент буквально закохався у цю Ірину Муцуовну. Потім у її демократичній біографії було багато чого. Найяскравіше, мабуть, співголовування у Союзі правих сил (СПС). Це був пік: поруч такі люди, як Борис Нємцов та Анатолій Чубайс.

А найдивніше, щоб не сказати ганебне – участь в президентських виборах 2004 року. Тоді, враховуючи популярність Путіна, ніхто з доброї волі не хотів йти на ці безглузді вибори. А для картинки потрібна була картонна фігурка, щоб не тягнуло з демократичної щілини. Ну, Ірина Муцуовна й погодилася. Вже з яких резонів і після яких аргументів, Бог відає – можете самі припустити.

Окрім неї у тих виборах брали участь інші видатні фріки – наприклад, академік Сергій Глазьєв (як і Хакамада, самовисуванець). Усіх переплюнула, проте, ЛДПР, що висунула охоронця Жириновського – Олега Малишкіна.

Після цього Хакамада стала експертом і порадником, наставником тренінгів, як правильно жити та ліберальничати. Коли прийшла звістка, що вона увійшла до передвиборного списку явно спойлерскої Партії Зростання, заснованої кремлівським омбудсменом з  бізнесу Борисом Титовим, це не стало несподіванкою. Ну, хіба що за принципом «Ніколи такого не було і ось – знову».

Сама Ірина Муцуовна пояснила з цього приводу коротко, але енергійно: «Мені не западло». Що теж характерно – це така фрікувата мода московських феміністок.

Що поробиш, багато кумирів часів гласності сьогодні виглядать приблизно так само – як щедринський ліберал «відповідно до підлості». Як мовиться, Ірина Хакамада – не хочеться, а «надо».

Олег Кудрін, Москва.

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-