Як Німеччина рухає українську науку
Німеччина – надійний партнер України не тільки на політичній арені і в сфері торгівлі, а й у гуманітарно-наукової площини. Повідомлення про контакти і проекти між двома країнами у питаннях освіти і наукової діяльності, можливо, не так часто з'являються у новинних випусках, проте відбувається така співпраця безперервно і досить інтенсивно. І обіцяє продовжувати розвиватися по наростаючій.
Про це, зокрема, йшлося під час проведеного минулого тижня в Берліні першого в історії діалогу на тему німецько-української співпраці у сфері освіти і науки під гаслом “Основні моменти - поточне вимірювання - перспективи» і 11-го засідання двосторонньої робочої групи з науково-технічного співробітництва.
Федеральний міністр освіти і досліджень ФРН Йоганна Ванка оптимістично оцінила зусилля України з реформування сфери освіти і науки та пообіцяла всіляку – і моральну, і фінансову – підтримку. “Ми дуже зацікавлені в тому, щоб реформи в Україні, в тому числі і в сфері освіти, пройшли успішно... Ми повинні послати потужний сигнал про те, що Україна впорається, незважаючи на анексію Криму і присутність російських загарбників на сході країни, що вона буде розвиватися і розвиватися добре», - заявила Ванка. І запропонувала "подумати про те, як можна розумно підтримувати розвиток освіти та досліджень в Україні і як можна збільшити фінансові можливості".
Треба сказати, що Німеччина і так не шкодує грошей на фінансування різних спільних проектів.
І в таких проектах брати участь хоче багато хто. Про це свідчить хоча б той факт, що на визначені для реалізації на наступний і 2018 роки 10 спільні проекти подано з українського боку 78 заявок. Відбір буде завершено восени. “Буде дуже висока конкуренція», - констатувала міністр освіти і науки України Лілія Гриневич. Вона сподівається, що цей «новий етап співпраці ознаменується структурними проектами, які мають підвищити інституційну спроможність України для розвитку наукових досліджень».
Взагалі ж у зазначеній десятці структурних проектів - 4. Решта 6 охоплюють такі сфери як біохімія, нанотехнології, ІКТ, медицина, агро, охорона здоров'я. За логікою, фінансуються такі напрямки на паритетній основі, але зрозуміло, що роботи в Німеччині будуть забезпечені більш солідними фінансами. Цікаво також, що, як зауважила Йоганна Ванка, під проекти можуть залучатися також фінанси з третьої сторони, у тому числі ЄС. «У нас багато нових форматів того, як поєднати науку та економіку. Ми не хочемо просто займатися трансфером, а прагнемо розробити нову формулу співпраці», - заявила німецький міністр.
Всього з 1997 року (мабуть, відлік ведеться від моменту проведення першого засідання Робочої групи) дві країни здійснили, за даними Гриневич, майже 300 спільних проектів.
Більш як рік Україна і Німеччина також взаємодіють в рамках "Horizon 2020" - найбільшої програми Європейського Союзу, спрямованої на фінансування досліджень та інноваційних розробок (її бюджет на період з 2014 по 2020 рік становить 80 млрд євро). Україна приєдналася до неї у березні 2015-го в якості асоційованого учасника, розповіла кореспонденту Укрінформу начальник управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН Ганна Новосад. В рамках "Horizon 2020" з участю України підтримано вже 44 проекти, з яких більш як половина - 23 проекти - за участю 48 організацій з Німеччини і 27 з України.
Співпраця між німецькими та українськими установами здійснюється також в рамках програм Східного партнерства політики сусідства ЄС. У загальноєвропейському контексті Федеральне міністерство підтримує через такі інтеграційні проекти як RI-LINKS2UA, IncoNet EaP, Danube-INCO.NET і Black Sea Horizon.
Глава Українського МОН дуже сподівається, що ефективне співробітництво по всьому науковому спектру з німецькими та іншими партнерами, в тому числі, за програмою "Horizon 2020", дасть можливість українським ученим "за поки ще надзвичайно мізерне державне фінансування" отримати доступ до грантів та програм.
Державне фінансування – дуже сумна тема для України. Причому не тільки сьогодні, коли війна забирає гроші з інших статей бюджету. Не було в Україні ніколи порівнянного з західним фінансування науки. До речі, прийнятою у 2010 році новою стратегією економічного розвитку ЄС «Європа 2020» представлений план десятирічного розвитку країн-членів, однією з цілей якого є виділення не менш як 3% ВВП на дослідження та розробки. Заради справедливості слід сказати, що далеко не всі країни Євросоюзу змогли досягти такої планки.
Але наш показник, незважаючи на цю слабку «розраду», все одно гнітючий – 0,23% ВВП у 2016 році або у грошовому вираженні аж 140 млн євро на всю наукову діяльність в державі, розповів кореспонденту Укрінформу заступник міністра Максим Стріха. «Це менше, ніж нічого», - говорить професор. І гірко-філософськи додає, українські вчені просто таки мають здатність працювати і творити на ресурсах, на яких їхні закордонні колеги просто працювати б не стали, і навчилися використовувати ті можливості, які дає міжнародне співробітництво. Ось на такому грунті українська наука існує і навіть розвивається.
Втім, у доповнення до бюджетної підтримки ще приблизно стільки ж наука отримує від міжнародних грантів і замовлень бізнесу, уточнив Стріха. Таким чином, сумарний бюджет становить у цьому році під 300 млн євро. І в цих коштах присутня серйозна німецька частка. «Частка Німеччини більша, ніж та, яку формально видно з двостороннього співробітництва, кілька мільйонів євро Німеччина вкладає в українську науку щорічно», - оцінює чиновник-вчений. Для нас це суттєва підтримка.
А поки Лілія Гриневич розповідала учасникам форуму про свої мрії: щоб ми могли, як німці, виділяти хоча б 3% ВВП на науку. І щоб в Україну прийшло переосмислення ролі науки і освіти, які є частиною обороноздатності країни». І ще про те, щоб не було «вимивання інтелекту» з країни.
Всі три мрії міністра досить складно здійснити. Зупинимося на третій.
Так, ученим нашим довготерпіння не займати. Але засуджувати тих, хто виїхав, щоб мати можливість займатися улюбленою справою, було б несправедливо. Коли у тій же Німеччині їм пропонують гідні умови роботи, а різні ініціативи готові підтримати порадою в потрібний момент і допомогти інтегруватися. Одна з таких, як юридична особа, з'явилася буквально минулого понеділка, саме напередодні засідань. Це Німецько-Українське академічне товариство, яке об'єднало поки що 16 вчених, в першу чергу, українського походження, але також і німецьких із різних інститутів (найбільш частими нашими партнерами виступають інститути Гельмгольца, товариств Фраунгофе, імені Макса Планка та імені Готтфрида Вільгельма Лейбніца, Німецька академічна служба обмінів). “Наша мета – поглиблення наукового співробітництва в галузі науки, досліджень і вищої школи, підтримка реформ в Україні у цій сфері та поширення відомостей про досягнення українських учених, допомога у фаховому становленні молодих вчених. Все це повинно сприяти вливанню української наукової громадськості в єдиний європейський дослідницький простір", - пояснила у розмові з кореспондентом Укрінформу виконавчий директор Товариства Оксана Сойменіхт. Вона сподівається, що разом з колегами вони будуть "хорошими партнерами і для політичного дискурсу, і для допомоги з імплементацією законів", оскільки серед них є хороші експерти, яких знають обидві сторони, мають досвід роботи.
В цілому, за оцінками Сойменіхт, у Німеччині зараз живуть і працюють з півсотні українських вчених професорського рівня і близько тисячі кандидатів наук.
Що стосується українських студентів, то, за статистикою німецької сторони, минулого року таких у Німеччині навчалося 6 тисяч 645 осіб, що становить 2,8% від усіх іноземних студентів у ФРН. Причому, якщо загальна кількість іноземних студентів зросла за останні 10 років на 31%, то українських – лише на 14%. Що означає, що з 2004/05 навчального року наша країна опустилася з 7 місця на 10-е в списку найбільших постачальників студентів у ФРН. Ще однією характерною особливістю, як розповіли автору у Федеральному міністерстві, є те, що 96% українців, які потрапили на навчання в Німеччину, хочуть тут його і завершити і лише 4% мають намір отримати диплом вдома, в Україні. Ось за цим показником наша країна випереджає інші (в яких середній відсоток – 90).
До речі, в Німеччині досить багато можливостей отримання вищої освіти безкоштовно, про що у нас, на жаль, не багато хто знає.
У загальному і цілому, станом на 2015 рік, за різними програмами обміну та навчання, на контрактній основі у ФРН працювали, це вже за даними українського МОН, близько 14 тисяч українців. Скільки з них повернеться на Батьківщину?
“Потрібні такі інструменти, які могли б дати мотивацію і шанси молодим українським вченим залишатися в Україні», - каже німецька міністр Ванка. Міністерство саме і намагається шляхом запуску спільних програм наукових досліджень у міру можливостей цьому сприяти. Вона навела для наочності всього один приклад - проект зі створення нового класу протиракових медикаментів, над чим працюють інститут Гельмгольца у федеральній землі Саар і Національний університет в Івано-Франківську. Але таких багато. Здебільшого, контакти здійснюються на двосторонній основі. Таких угод укладено близько півтора сотень.
Лілія Гриневич згодна з колегою, вважаючи, що найкращим рецептом збереження наукових кадрів є широка участь України в різних міжнародних наукових програмах. І наша країна може бути повноцінним партнером таких проектів.
І це правда.
Ольга Танасійчук, Берлін.
