Міфи про шанхайську армію і «Великий камінь» у путінський город

Міфи про шанхайську армію і «Великий камінь» у путінський город

Аналітика
Укрінформ
РФ хотіла б перетворити економічне утворення ШОС у військову організацію, щоб знову показувати «кузькину матір» Заходу й США

Незважаючи на увесь зовнішній лоск, що його ювілейний, 15-й за рахунком, саміт Шанхайської організації співробітництва в Ташкенті отримав у російській пресі, була у всіх цих численних оповіданнях певна недомовка. Якесь внутрішнє протиріччя, що ніби муляє, а сформулювати важко. Втім, таке часто трапляється, коли форма не відповідає змісту. Коли бажане видається за дійсне.

«У ШОС вже зосереджена майже половина населення планети й п'ята частина її економіки, а також дві найбільш мотивовані армії - російська та китайська», - не стримує слюновідділення оглядач російської урядової газети.

Може, й так. Але. Де ШОС, а де - армія. Зрозуміло, що Російська Федерація хотіла б перетворити економічне утворення (до речі, без визначеної дефініції, - альянс, союз, об'єднання? - це не зрозуміло за аморфною назвою) у військову організацію, щоб, у гонитві за примарами минулого, знову показати «кузькину матір» усьому цьому колективному Заходу з кольоровим ЄС та підступними «піндосами».

Але саме у цьому контексті традиційна войовничість Кремля грає з ним доволі злий жарт.

В ШОС і поряд не стояла єдність позицій, необхідна для подібного рівня консолідації. Натомість ШОС - це, насмілимось на визначення - платформа, дискусійний клуб для обговорення та координації, перш за все, економічних питань. У рамках такої платформи той, хто сильніший та потужніший - той і правий. І це давно не про Росію. Для Росії це було «уже обідно» навіть у Ташкенті. Там учергове й без особливих комплексів було продемонстровано, що нинішня Росія вже давно не перша скрипка у цьому оркестрі економічних монстрів на кшталт Китаю або Індії, які використовують цей черговий та суто регіональний проект для зміцнення своїх позицій на нових для себе, але традиційно сировинних ринках.

То чим є Шанхайська організація співробітництва? Чи дійсно вона є «реальною противагою» Заходу, як це намагаються донести до власного люду кремлівські пропагандисти, або ж ідеться про черговий інформаційний «фейк», створений для «підняття з колін» та для того, щоб догодити примхливому місцевому вождю?

Спробуємо розібратися.

На фоні загострення останнього часу політичних і економічних проблем Європейського Союзу (в т.ч. пов'язаних з результатами референдуму у Великобританії щодо виходу країни з ЄС), керівництво Російської Федерації продовжує проводити активні заходи з розвитку альтернативних міжнародних організацій, які були створені та діють за провідної участі Москви.

Зокрема, це стосується Шанхайської організації співробітництва (ШОС), до складу якої входять Росія, Китай, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан. Статус спостерігачів в ШОС мають Білорусь, Монголія, Індія, Іран, Пакистан та Афганістан. У 2015 році в ШОС була запущена процедура прийому в організацію Індії та Пакистану.

Оцей самий ШОС режим В.Путіна і намагається цілеспрямовано протиставляти Західному світу.

ДЕКЛАРАЦІЇ Й ЧЕРГОВИЙ «НОВИЙ РІВЕНЬ»

Не став винятком із цього правила й ювілейний саміт ШОС з нагоди 15-річчя організації на рівні глав держав-членів, який відбувся 23-24 червня ц.р. в столиці Узбекистану. Свідчення цьому, що називається, «на поверхні».

Саме за ініціативи Москви до підсумкової декларації саміту були включені «силові» положення щодо необхідності посилення боротьби з міжнародним тероризмом та екстремізмом, забезпечення спільної безпеки на просторі ШОС, а також протидії витокам загроз з Афганістану шляхом сприяння вирішенню внутрішньоафганського конфлікту. Водночас наголошується на важливості вирішення криз у країнах Близького Сходу та Північної Африки (насамперед у Сирії). Не оминули й конфлікт на Сході України, який передбачувано рекомендують вирішувати за рахунок «неухильного виконання Мінських домовленостей усіма сторонами».

Поряд з декларуванням поглядів сторін на згадані вище питання, учасники саміту виступили проти «одностороннього посилення систем ПРО» (такий собі прозорий натяк на зусилля США і НАТО), які були названі діями по «забезпеченню власної безпеки за рахунок безпеки інших країн, що загрожує міжнародній та регіональній стабільності».

Крім того, країни-члени ШОС підписали меморандум про приєднання до організації Індії та Пакистану (процедура вступу зазначених країн до Шанхайської організації співробітництва була запущена у 2015 році).

Коментуючи підсумки саміту, президент РФ В.Путін відзначив їх «історичний характер у розвитку ШОС», який «виводить її на якісно новий рівень». За його словами, після завершення процедури приєднання до ШОС Індії та Пакистану, організація об'єднає більше 60% території Євразії, 45% населення планети та понад 19% світового ВВП.

Разом з тим, за гучними деклараціями щодо «успіхів ШОС», режим В.Путіна ретельно приховує дійсний стан справ у цій організації, а саме: збереження суттєвих протиріч між її членами практично за всіма напрямами у всьому спектрі взаємовідносин.

У своїх попередніх оцінках Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» вже неодноразово торкався цієї теми, що робить недоцільним її висвітлення у повному обсязі. Зупинимось лише на найбільш важливих аспектах, які зараз стосуються подальшого поглиблення протиріч у відносинах між Росією та її найближчими партнерами - Китаєм і Білоруссю.

НЕОСТАННЄ КИТАЙСЬКЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

За результатами двосторонньої зустрічі (в рамках ювілейного саміту ШОС) президента РФ В.Путіна та голови КНР Сі Цзіньпіна були підтверджені спільні підходи сторін до ключових світових проблем, а також наміри продовжити реалізацію усіх попередніх угод та домовленостей в економічній сфері. Однак, як і за результатами попередніх зустрічей лідерів двох країн, більшість з такого роду намірів (в т.ч. у найважливіших для Москви енергетичній та високотехнологічній галузях), так і залишилися намірами, тобто не були зафіксовані у формі чітких договорів або контрактів.

Зокрема, до сьогодні так і не знайшли практичного втілення раніше прийняті та широко оголошені амбіційні рішення. Зокрема, це стосується продажу Китаю 20% частки східносибірського відділення російської компанії «Роснефть» у 2016 році, спорудження високошвидкісної залізничної магістралі Москва-Казань, що включена до проекту Євразійського високошвидкісного транспортного коридору Москва-Пекін. У цьому ж ряді - реалізація програми спільної розробки та будівництва перспективного пасажирського широкофюзеляжного далекомагістрального літака, як і плани інтеграції нового китайського проекту «Економічного поясу Шовкового шляху» та Євразійського економічного союзу.

При цьому, за оцінками провідних експертів, проблеми економічних відносин РФ та КНР набули значного додаткового ускладнення після початку збройної агресії Росії проти України. Причинами зазначеного називаються зниження привабливості для Китаю РФ, як надійного партнера, а також погрози США піддати санкціям банки та компанії, в тому числі китайські, які пов'язані з Росією.

Абсолютно у відповідності до конфуціанської парадигми, Китай демонстративно не поспішає. Він спокійно сидить на березі річки та спостерігає, як слабшає та втрачає переговірні позиції колишній «тигр».

БІЛОРУСЬ І «РОСІЙСЬКИЙ СТАНДАРТ»

У свою чергу, досить показовим фактом стала відміна зустрічі В.Путіна з президентом Білорусі О.Лукашенком, яка також планувалася у кулуарах саміту ШОС. Разом із цим, відповідно до попередніх домовленостей, відбулись двосторонні переговори між О.Лукашенком та головою КНР Сі Цзіньпіном, а також між Сі Цзіньпіном та  прем'єр-міністром Індії Н.Моді.

За оцінками експертів центру «Борисфен Інтел», ця ситуація підтвердила існування суттєвих суперечностей між Росією та Білоруссю в економічній сфері. Серед ознак подібних суперечностей, які супроводжуються елементами фактичної торговельної війни між двома країнами, відмічаються чергові погрози «Россельхознадзора» в середині червня ц.р. щодо введення заборони на ввезення до Росії ряду видів м'ясо-молочної продукції Білорусі у зв'язку з «...невідповідністю їх якості російським стандартам». Крім того, з 25 червня ц.р. Москвою була введена заборона на транзит через Білорусь продукції окремих африканських країн.

Ще більш конфліктний потенціал існує у російсько-білоруських відносинах в енергетичній сфері. Зокрема, днями глава Міненерго РФ О.Новак оприлюднив наміри Росії скоротити обсяги поставок нафти до Білорусі у ІІІ-му кварталі ц.р. на 2 млн тонн більше, ніж передбачає встановлений графік. Причиною цього була названа заборгованість Мінська за російський газ в обсязі близько 250 млн дол. США, а також невиконання Білоруссю домовленостей щодо зворотних поставок до Росії нафтопродуктів, вироблених з російської нафти. У свою чергу, Білорусь не влаштовує значна кількість винятків з переліку товарів, які не обкладаються митом у рамках Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), а також значно завищені Росією ціни на енергоносії (навіть для Білорусі!).

Все це змушує Білорусь шукати інших партнерів, зокрема з числа країн Європейського Союзу, Азіатсько-Тихоокеанського регіону (насамперед, в плані поглиблення високотехнологічного співробітництва з Китаєм), Близькосхідного регіону (перш за все, в плані розширення енергетичного та оборонно-промислового співробітництва з монархіями Перської затоки) і Африканського рогу.

З урахуванням наведених обставин, політичні оглядачі відзначають певну зміну тональності публічних виступів О.Лукашенка, який зміщує акценти від позитивних аспектів розвитку відносин з Росією та країнами ЄАЕС до необхідності зміцнення незалежності та державності Білорусі, а також її державних кордонів (останнє, найбільш ймовірно, пов'язано з неординарною ситуацією довкола російськомовного населення у Гомельській та Вітебській областях Білорусі, на які в останній час фактично зазіхає Росія).

Аналогічні проблеми з таких же самих або дещо інших причин існують і у відносинах між Росією та другими країнами ЄАЕС, які одночасно є членами ШОС, в т.ч. Казахстаном, Киргизстаном та Узбекистаном. Так, з початку цього року обсяги взаємної торгівлі між Російською Федерацією та згаданими вище країнами скоротилися майже на 20%.

Що стосується двосторонніх переговорів між О.Лукашенком та головою КНР Сі Цзіньпіном, то вони мали суто практичний характер у плані розширення та наповнення реальним змістом двостороннього торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва. Як приклад послідовності у виконанні Білоруссю взятих на себе зобов'язань, О.Лукашенко навів реалізацію проекту зі створення Китайсько-Білоруського індустріального парку «Великий камінь» (за влучним виразом Сі Цзіньпіна - «перлини Великого Шовкового шляху»).

Про цю «перлину» варто сказати окремо, адже Китайсько-Білоруський індустріальний парк є найбільшим індустріальним парком в Європі з числа створених Китаєм. У проекті також планує взяти участь Сінгапур.

На практиці «Великий Камінь» - це особлива економічна зона в Білорусії, створена згідно з міжурядовою угодою між Китайською Народною Республікою та Республікою Білорусь у жовтні 2010 року. Індустріальний парк створюється на території Смолевічского району Мінської області поблизу Національного аеропорту «Мінськ». Там мають розміститися високотехнологічні та експортноорієнтовані виробництва у «тонких» сферах, таких як електроніка, біомедицина, тонка хімія, машинобудування й нові матеріали.

Зрозуміло, що в цей проект Білорусь планує залучати іноземних інвесторів «...завдяки податковим пільгам, ліберальному законодавству щодо закордонної власності й добре освіченій робочій силі».

Звучить добре. Але саме цей проект, за оцінкою навіть впливових білоруських експертів, може спровокувати серйозний конфлікт між Росією і Білоруссю, оскільки Москва об'єктивно зовсім не зацікавлена в зниженні залежності Білорусі від російської економіки.

Але, росіянам - російське, а китайцям - білоруське. За результатами переговорів, Сі Цзіньпін запросив білоруського лідера відвідати Китай з державним візитом і заявив про готовність подальшого поглиблення співпраці між країнами за всіма напрямками.

ХІНДІ Й ПІДНЕБЕСНИЙ АЛЬЯНС

Взагалі, ташкентська зустріч учергове продемонструвала прагматичний підхід як КНР, так і її лідера. Показові у цьому контексті, знову ж таки, двосторонні переговори між головою КНР Сі Цзіньпіном та прем'єр-міністром Індії Н.Моді, для яких ювілейний саміт ШОС став таким собі сприятливим фоном. Китай та Індія, два беззаперечних регіональних лідера, обговорили між собою питання щодо поглиблення ділового співробітництва, зміцнення взаємодії в галузях торгівлі, залізниць, промислових парків, енергетики, інформаційних технологій, економії енергії і охорони навколишнього середовища.

Обидві сторони висловили впевненість щодо готовності КНР й Індії зміцнити ділове співробітництво у різних галузях, активізувати контакти і узгодження з міжнародних і регіональних питань, належним чином врегулювати існуючі між країнами проблеми.

За словами Сі Цзіньпіна: «Загальні інтереси КНР і Індії значно перевершують існуючі предметні розбіжності». Він також висловив сподівання на продовження двосторонніх плідних контактів у рамках жовтневого ц.р. саміту керівників БРІКС в Індії.

Таким чином, особливості «ювілейного саміту ШОС» в Ташкенті  ще раз підтвердили суто формальний характер цієї організації, яка переважно є своєрідним «клубом за інтересами», а не впливовою міжнародною структурою, здатною до відстоювання консолідованої позиції. Тим більш примарними є й спроби Росії політично протипоставити ШОС «великому» Заходу, з яким більшість членів та спостерігачів ШОС мають давні, традиційні та міцні економічні зв'язки.

У цьому контексті приховану радість від «Брексіту» може поділяти лише Росія, адже для більшості впливових і менш впливових гравців у ШОС він став тривожним сигналом, здатним похитнути стабільність світових ринків та європейської безпеки. А відносини між державами - вони дуже схожі на відносини між людьми. Не можна радіти, коли у сусіда «корова здохла».

Ну, а дійсно радітиме той, хто радітиме останнім. Тим більше, що, на відміну від КНР, Росія досить стрімко і вже незворотно втрачає свої лідируючі позиції в ШОС. І цьому є прості та зрозумілі пояснення, які хіба що для Росії залишаються «інтригами світового закулісся».

Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-