Аншлюси й анексії: імперський досвід через десятиліття

Аналітика 07.05.2016 10:10 1651

Коли сталися Крим і Донбас, багато хто провів паралелі між подіями 1938 року і 2014-го - від Гітлера до Путіна

У Німеччині не так давно відбулася незначна, з точки зору великої політики, подія. Судетські німці, яких сьогодні у країні близько 3,5 мільйона, на Федеральних зборах земляцтва (Sudetendeutsche Landsmannschaft) в Мюнхені після запеклих суперечок затвердили майже трьома чвертями голосів рішення про зміну положення статуту своєї організації і відмовилися від мети "повернення" батьківщини. Зі статуту виключили пункт про повернення майна, конфіскованого Чехословаччиною після закінчення Другої світової війни.

По суті, рішення земляцтва ні на що не впливає. Але цей акт значною мірою символічний. Акт примирення, якщо хочете. А нам він дає привід у дні, коли людство відзначає 71-ю річницю розгрому фашизму в Європі, повернутися до подій першої половини ХХ століття і згадати про трагедію, що розгорталася у 1938-1946 роках і є такою схожою на багато речей, що відбуваються три чверті століття потому.

АНЕКСІЯ Й УМИРОТВОРЕНІ

Отже, 1938 рік. В Європі неспокійно, в повітрі пахне новою війною. Хоча лідери провідних держав і намагаються робити вигляд, що всього ще можна запобігти. Що з Гітлером можна домовитися. А той щосили починає "повертати Німеччині колишню велич", збирати німецькі землі і «захищати» німців за межами рейху.

У середині березня - аншлюс Австрії. Закон «Про возз'єднання Австрії з Німеччиною» підписаний 13 березня, тоді ж у Вену прибуває особисто Адольф Гітлер. Цікаво, що в Австрії 10 квітня 1938 року був проведений референдум, за результатами якого за аншлюс з Німеччиною висловилися 99,73% тих, хто взяв у ньому участь.

Наступна мета - Судети. Цей регіон увійшов до складу проголошеної наприкінці жовтня 1918 року в результаті розпаду після Першої світової війни Австро-Угорської імперії Чехословаччини. В 1938-му з 14 млн осіб населення країни 3,5 млн - це етнічні німці, з яких 2,8 млн компактно проживали у Судетській області і ще 700 тисяч - на території Словаччини й Закарпатської України.

Німецькому володарю потрібні, звичайно ж, не тільки і не стільки брати-арійці, скільки територія і потужна промисловість, зосереджена на ній (Чехословаччина в ту пору була однією з найбільш розвинутих промислових країн Європи, в тому числі і з випуску продукції військового призначення).

Для Гітлера все вже вирішено, але на виконання плану знадобилося кілька місяців і певні зусилля з "нейтралізації" сусідів по континенту. Реалізація запланованого, за підтримки з Берліна, місцевої націоналістичної партії на кінець травня референдуму про приєднання Судетських земель до Німеччини - зривається. Уряд вводить в регіон війська. З іншого боку кордону до нього підтягуються частини вермахту. До того ж СРСР та Франція обіцяють Празі підтримку на випадок вторгнення, проти цього виступає навіть Італія. Цей період отримав назву Першої судетської кризи.

Далі починаються багатотижневі політичні ігри з «підігрівання» ситуації і викручування рук чехословацькому уряду. Він врешті 5 вересня погоджується виконати всі вимоги судетських німців і надати Судетській області автономію у складі Чехословаччини. Але Гітлера такий поворот зовсім не влаштовує. Через 2 дні відбуваються сутички активістів з урядовими силами. Всього за час подальших зіткнень загинуло до 300 осіб, кілька тисяч було поранено.

Гитлер / Фото: naked-science.ru

12 вересня, виступаючи на партійному з'їзді в Нюрнберзі, Гітлер, пирскаючи слиною, заявляє, що хоче жити в мирі з Англією, Францією та Польщею, але заступиться за судетських німців, «якщо їх утиски не припиниться». Нюрнберзька промова стала сигналом до повстання у Судетах, Прага вводить військовий стан. 15 вересня в Німеччину терміново прилітає прем'єр-міністр Великобританії Артурт Невілл Чемберлен. Гітлер говорить йому, що хоче миру, але через проблеми з німцями у Чехословаччині готовий і до війни. А також те, що війни можна уникнути, якщо Велика Британія погодиться на передачу Судетської області Німеччині на підставі права націй на самовизначення (!). І Чемберлен погодився, після чого провів через 3 дні консультації з французькими союзниками, на яких було вирішено, що чехословацькі території, населення яких більш як на 50% складається з німців, мають відійти до Німеччини. А ще через три дні посланці обох країн у доступній формі пояснили у Празі, що не стануть на її захист, і застерегли від того, щоб та прийняла військову допомогу від Радянського Союзу.

Події розвивалися стрімко. Гітлер обіцяє частини чехословацької території Польщі та Угорщині. СРСР ставить питання про німецьку агресію у Лізі націй і паралельно загрожує Варшаві розривом договору про ненапад у разі вступу її військ в сусідню країну. У самій же Чехословаччині внутрішня криза, зміщено старий і створено тимчасовий уряд.

Західні держави, в надії уникнути найгіршого, готові на все. 29 вересня в Мюнхені збираються лідери Німеччини, Великої Британії, Франції та Італії (Гітлер, Чемберлен, Даладьє та Муссоліні). У ніч на 30 вересня вони підписують угоду (Мюнхенську змову), з якою ознайомлять чеську делегацію, яка взагалі не була допущена до переговорів, лише за фактом. І буквально змусять її підписати документ. Наступного же дня німецькі війська без опору займуть Судети.

uk.wikipedia.org/wiki

А через рік почалася Друга світова.

ВИМУШЕНЕ ПОВЕРНЕННЯ

Не можна не згадати й те, як розвивалися події після Другої світової війни. Фашизм був переможений, і в Європі криза біженців. Багато з них - це вимушені переселенці, серед яких і судетські німці, яких примусово виселяли з території країни, що знову стала Чехословаччиною.

Політичне підгрунтя для цього дали так звані декрети Едуарда Бенеша (президента Республіки) від червня-жовтня 1945 року і Потсдамські угоди, укладені між країнами-переможницями у серпні 1945 року.

Вже 30 травня 1945 року перші 20 тисяч чеських німців змушені були покинути Брно і йти до кордону з Австрією. Пішки. Австрія закрила кордон для біженців, і тих майже місяць тримали фактично під відкритим небом або в бараках і в'язницях. Лише через більш як три тижні тих, хто вижив, австрійські прикордонники все ж таки впустили в країну. Пізніше цей похід отримав назву "брненського маршу смерті", оскільки під час нього від виснаження і дизентерії загинули близько 1700 осіб.

Багато з тих, хто ще залишався на території Чехословаччини - а це більш як півтора мільйони біженців з Сілезії, які в лютому-березні 1945 року прийшли в Судетську область, рятуючись від наступаючих радянських військ - встигли побувати в таборах. Справжнісіньких концтаборах (їх пізніше назвали таборами для інтернованих), де поводилися з ними не набагато краще, ніж до цього фашисти зі своїми в'язнями. Зафіксовані численні факти "витончено жорстокого" поводження з німцями і вбивств, хоча Потсдамська конференція постановила, що виселення німців з Чехословаччини, так само як з Угорщини й Польщі, мало проходити "впорядкованим і гуманним чином". Чехи мстилися. І часом навіть солдатам Червоної Армії, багато з яких самі "відзначилися" за час переможного маршу по Східній Європі, доводилося рятувати німців від рук місцевих.

Ті, кого депортували (назвали їх нейтральним словом "переселенці") в 1946 році, згадували, що вивозили їх в вагонах для худоби. Кілька таких потягів відправлялися щоденно. Видворених не тільки з Чехії, а й з Польщі німців розселяли як на території Західної Німеччини, так і в радянській зоні окупації - близько 4 мільйонів осіб. Тільки в 1946 році на залізничні станції в американській окупаційній зоні з Чехословаччини прибуло 1111 потягів з 1 млн 183 тис. 370 німцями. У радянську окупаційну зону - 750 тисяч німців.

Брати з собою більш як 50 кг найнеобхідніших речей було заборонено (згідно з декретом про конфіскацію ворожої власності). Все, що було нажито (адже ці люди жили в тих місцях протягом поколінь), довелося залишити.

Причому найчастіше новоприбулих підселяли до місцевих жителів, що зовсім не тішило господарів. В існуючих і там таборах для інтернованих людей залучали до примусових робіт. Адаптація на історичній батьківщині багатьом далася непросто.

Судетские немцы на улицах Хеба (Эгера) приветствуют немецкие войска оккупировали Судетскую область / Фото: https://uk.wikipedia.org

Причому, висилали не тільки німців, але заразом і угорців, а також колаборантів і зрадників, яким також було відмовлено у громадянстві. Був застосований принцип “колективної провини або використовуваної мови». Чеська влада наказала всім німцям у країні до висилки носити білу чи жовту пов'язку на рукаві або пришити до свого одягу шматок білої матерії (зовсім як лише кілька років тому гітлерівці позначали євреїв). По відношенню до них застосовувалися різні заходи дискримінації та приниження.

Всього виселення близько 3 млн німців з Чехословаччини було здійснено в три етапи - з 1945 по 1951 рік. Тільки за офіційними чеським даними, за час депортації загинуло 18816 людей, багато були покалічені або піддавалися насильству. Доля понад 200 тисяч німців залишається невідомою й досі.

До речі, у травні минулого року, коли відзначалося 70-річчя закінчення Другої світової війни, адміністрація чеського міста Брно вперше за всі ці роки висловила "занепокоєння" з приводу депортації німецькомовного населення. Однак сьогодні майже 70% чехів, згідно з даними опитування агентства NMS Market Research і проекту "Пам'ять народу", вважають, що вигнання німців із Судетської області Чехословаччини було "неминучим і справедливим", і не слід приносити офіційних вибачень і вже тим більше компенсувати нащадкам депортованих вартість залишеного майна.

ПАРАЛЕЛІ ТА АЛЕГОРІЇ

Коли сталтсяся Крим і Донбас, багато хто провів паралелі між подіями 1938 року і 2014-го, хоча у Москві це, природно, гнівно відкидають.

Схожість і справді впадає в очі. Адже чим Німеччина мотивувала те, що прибрала до рук не один шматок чужій території? Надуманими багато в чому порушеннями прав німців там. Причому, провела перед цим серед самих німців грунтовну "підготовчу роботу". У Чехословаччині, де етнічні німці становили понад 22% населення (у Судетській області вони становили близько 90% місцевого населення), а чехи трохи більш як половину (третьою за чисельністю народністю були словаки - 18%), національне питання хоча і стояло, але не гостро, без особливого сепаратизму. При цьому судетські німці мали своє представництво у Національних зборах та органах місцевого самоврядування, освіта в школах велося рідною мовою.

Люди нормально уживалися між собою. Рівно доти, поки Гітлер не взявся підгодовувати і фінансувати місцеву пронацистську партію, разом з якою розробив план створення Судетської автономії. Відомство Геббельса через своїх провідників зуміло переконати судетців у тому, що чехи їх утискають і гноблять. У це беззастережно повірили і споживачі пропаганди у самій Німеччині, де ЗМІ підняли страшне виття про утиски. На початку 1938 року фінансована рейхом Судетська німецька партія вміло спровокувала заворушення у прикордонних областях Чехословаччини, а коли влада ввела війська для наведення порядку, звернулася до "батьківщини": "Рятуйте!" Ну як Берлін міг не відреагувати на заклик співвітчизників? У лютому 1938 року канцлер Адольф Гітлер звертається до рейхстагу із закликом "звернути увагу на жахливі умови проживання німецьких побратимів у Чехословаччині", після чого до кордону стягують частини вермахту.

Чехословаччина, 1938. Судетська область на карті виділена сірим кольором

Як же відповіла Європа на дії рейху після Мюнхенської змови? Та, власне, ніяк. Англія і Франція, як відомо, проводили політику умиротворення диктатора. Польща поживилася територіями (і вже через рік стала країною, куди увійшла німецька армія). СРСР, можливо, і прийшов би на допомогу, але президент Бенеш сам зробив це неможливим. В результаті принижена Чехословаччина, долю якої вирішували за її спиною, залишилася сам на сам зі своїми проблемами. До того ж, у березні 1939 року були створені два імперські протекторати - Богемія й Моравія, а німецькі війська увійшли до Праги. Країна, перетворившись на Чехію, втратила п'яту частину своєї території, близько 5 мільйонів населення (з яких 1,25 млн - чехи і словаки), третину всього промислового потенціалу, великі запаси зброї (які, як на біду, в основному були сконцентровані саме у найбільш промислово розвинутій Судетській області).

ПОГЛЯД ІЗ СЬОГОДЕННЯ

Як часто буває в історії, вона після десятиліть отримує різні, часом діаметрально протилежні оцінки. І кожен намагається пояснити те, що відбувалося "під себе".

Вольфганг Шойбле / Фото: politrussia.com

Так, наприклад, міністр фінансів ФРН Вольфганг Шойбле наприкінці березня 2014 року, виступаючи перед школярами і намагаючись "на пальцях" пояснити їм, що сталося з Кримом, провів паралелі між ситуацією в Україні та Чехословаччині в 1938 році. "Тоді росіяни скажуть, що це нікуди не годиться, зараз в уряді якісь фашисти, які становлять загрозу нашому російському населенню", - заявив Шойбле, додавши, що Гітлер діяв тими ж методами у Судетській області. Потім, правда, представники Мінфіну всіляко намагалися згладити незручність, запевняючи, що їхній шеф не порівнював Росію з Третім рейхом, а Путіна - з Гітлером.

Карл Шлегель / Фото: Imago

Німецький історик та публіцист Карл Шлегель також вважав доречним порівняння дій Кремля з тридцятими роками минулого століття, з мюнхенською політикою умиротворення, з аншлюсом нацистською Німеччиною Австрії, Судетської області або Мемельського краю (сьогоднішня Клайпеда). При цьому він назвав спроби виправдати сьогоднішню політику агресії нібито тим, що хтось десь колись залишив сліди своєї культурної спадщини, свого етносу - "ідеологічним збоченням", яке може поховати всю Європу.

Андраник Мигранян / Фото: www.youtube.com

По той бік Кремлівської стіни панують інші думки. Так, у своїй статті в "Известиях" від 3 квітня 2014 року, що вразила багатьох, професор МДІМВ, головний науковий співробітник Центру суспільно-політичних проектів і комунікацій Андранік Мігранян закликав "відрізняти Гітлера до 1939 року і Гітлера після 1939 року і відокремлювати мух від котлет". За словами політолога, справа в тому, що поки Гітлер займався збиранням земель, і якщо б він... був би славний тільки тим, що без єдиної краплі крові об'єднав Німеччину з Австрією, Судети з Німеччиною, Мемель з Німеччиною, фактично завершивши те, що не вдалося Бісмарку, і якщо Гітлер би зупинився на цьому, то залишився б в історії своєї країни політиком вищого класу". А те, що в історію цей персонаж увійшов як найбільший лиходій, московський професор відносить виключно на рахунок того, що Гітлер "поставив перед собою і Німеччиною ідеї-марева про світове панування, оголосивши цілі народи неповноцінними, спробувавши затвердити перевагу арійської раси над іншими, менш повноцінними, і поставивши своєю метою знищення десятків мільйонів слов'ян, євреїв, циган та інших етносів". “Саме ці ідеї-марева призвели до такого сумного кінця як Гітлера, так і всієї Німеччини. І все це не мало жодного відношення до об'єднання Німеччини й об'єднання німецьких земель", - писав Мігранян.

Карикатура  Андрій Левченко

Он воно як... Німці бачать пряму провину Гітлера у його політиці розширення володінь, ті ж, хто його переміг - навпаки, віддають йому за це хвалу. Але й ті, й інші не можуть не визнавати того, що скінчив-то диктатор погано. І світ ніколи не забуде того зла, яке приніс він багатьом народам. В тому числі і своєму власному, який беззастережно зліпив з фюрера кумира.

Ольга Танасійчук, Берлін-Прага

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-