Або ж, якщо звернутися до тез іншого американського політолога Роберта Кагена, то конфлікти у цьому столітті виникнуть між ліберальними демократіями або країнами, що йдуть у бік демократії та авторитарними режимами. У даному випадку, це конфлікт між Росією та Україною, який є дуже показовим. Одна країна повністю загрузла у маразмі авторитаризму, інша країна, з великими труднощами, але дотримуючись принципового курсу, намагається йти у бік демократії, відкритого суспільства та правової держави.

У випадку ж Саудівської Аравії та Ірану я не бачу цієї геополітичної платформи для початку гарячої війни. Ще хотів би відзначити, що ваші колеги (журналісти) досить сильно драматизують такі події. Згадаймо, періодичну драматизацію ситуації довкола Північної Кореї та погроз її керівництва щодо використання ядерної зброї. Але в певний момент ця тема сходить нанівець. У таких випадках, насправді медійний резонанс перевищує справжню геополітичну вагу. Разом з тим, у геополітиці, як і в житті, не можливо виключати фактор непередбачуваності, навіть якщо аналізуєш велику кількість фактів, знань та поглядів на події, що відбуваються.

- Перш ніж аналізувати конфлікт, варто згадати про світ, у якому ми живемо. Сьогодні людство існує у глобальному світі, який не обмежується лише Фейсбуком, Твіттером, іншими соцмережами. Сучасний світ - це ще й глобалізація усіх геополітичних криз та конфліктів. Тобто усе, що сьогодні проходить в Ер-Ріяді і Тегерані, рано чи пізно відгукнеться у Києві, Москві, Пекіні, Ріо-де-Женейро чи інших столицях тим чи іншим чином. Світ сьогодні пов'язаний глобальним ритмом геополітичних криз.

У даному випадку ми спостерігаємо три фактори, що впливають на розвиток конфлікту. Передусім, це релігійний вимір, який виходить на поверхню. Навіть якщо не вдаватися до історії розколу між сунітами (Саудівської Аравії) та шиїтами (Ірану), що відбувся у Х столітті, або до традиційної конфронтації між арабами та персами. Нагадаю, що Джуліан Асанж у своїх викриттях на Вікілікс кілька років тому писав, що у дипломатичних телеграмах йшлося про запити Саудівської Аравії - традиційного союзника США на Близькому Сході до Вашингтону із закликом «відрубати голову змії» (мався на увазі Тегеран). Цей релігійний вимір - лише видима частина айсберга, така оболонка двох ключових країн.

- У чому полягає другий фактор?

Природні копалини у цьому столітті вже не відіграватимуть ту роль, яку вони відігравали у минулому столітті

- Другий вимір - геополітичний. Це боротьба за геополітичну перевагу на Середньому та Близькому Сході.  Насправді, абсолютно нова ситуація виникла на основі того, що відбувається у Сирії, діяльність ІДІЛ. Але ще однією з найважливіших віх було підписання 14 липня 2015 року рішення про скасування санкцій проти Ірану в обмін на відмову використання Тегераном ядерної зброї. Іншими словами, йдеться про те, що Іран, як країна колосального потенціалу, повертається на перші позиції світової дипломатії. У той час, як позиції на міжнародній арені Саудівської Аравії слабнуть в міру досягнення США енергетичної незалежності. Зокрема, через сланцеву революцію і, у більш широкому контексті, через зниження ролі нафти (Саудівська Аравія - експортер №1) в геостратегії ХХІ століття. Природні копалини у цьому столітті вже не відіграватимуть ту роль, яку вони відігравали у минулому столітті. У цьому контексті не можна забувати про те, що США відходить від своїх енергійних та проактивних позицій в дипломатії і дотримуються більш приємної серцю Барака Обами стратегії підтримки з тилу (leadership behind), яка на практиці лише засвідчує фактичну самоізоляцію Америки. Усе це відбивається на геополітичних позиціях Саудівської Аравії, яка завжди була союзником США і завжди могла розраховувати на підтримку. Тому те, що відбувається з боку Саудівської Аравії, це спроба оскаржити нову тенденцію лідерства Ірану, що проявилася в Ємені, де вона, на здивування американців, підтримала уряд на півдні країни проти руху етнічної меншини шиїтської орієнтації на півночі. Тобто, йдеться про проксі-війну, війну за домовленостями. Інтереси Саудівської Аравії та Ірану увійшли в конфлікт у Ємені, а також в Іраку та безумовно в Сирії.

До усього іншого варто додати й роль особистості в історії. Я вважаю, що у позиції Саудівської Аравії дуже велику роль відіграє особистість нового короля монархії Сальмана, який є надзвичайно імпульсивним лідером. Який, так би мовити, вдається до таких заходів, що викликають подив навіть його найближчих союзників. Безумовно, він нервує, усвідомлюючи, що його «кидають» американці, і він залишається без головного союзника.

- Яким, на ваш погляд, є третій фактор конфлікту?

- Це внутрішньополітичний фактор. Йдеться про протистояння двох режимів різного характеру. Оскільки у Саудівській Аравії існує монархічна (королівська) династія, влада переходить з рук до рук від батька до сина, не існує навіть натяків на вибори. У той же час в Ірані існує, безумовно - не повноцінна і не досконала, але все ж республіка з певним розподілом влади. Але підсилення жорсткості реакції Ірану на те, що відбувається, пояснюється також внутрішньополітичними факторами, оскільки це відбувається за кілька тижнів до виборів у законодавчий орган. Усю реакцію потрібно розглядати через призму внутрішньополітичного розкладу сил, де поміркований президент Хасан Роухані знаходиться в конфронтації з патріархом Аятолою Хомейні, що має консервативні позиції. І цей спалах громадянської війни в регіоні та жорстка реакція Ірану багато в чому пояснюється тим, щоб дати шанс обом лідерам.

ЧОГО ЧЕКАТИ ВІД КОНФЛІКТУ

- Якими можуть бути наслідки цього конфлікту?

Росія сьогодні входить до числа головних дестабілізаторів у світі

- Що стосується можливих наслідків для Росії та України. Синтезуючи, можна сказати, що для Москви було би краще, аби створилося більше хаосу. На мій погляд, Росія сьогодні відноситься до числа головних дестабілізаторів у світі. На мій погляд існує поняття варварства «Ісламської держави» і «варварства Путіна». Безумовно, Росія, порушуючи усі міжнародні норми, підриває підвалини світу, дестабілізує правила гри, оскільки їй зручніше ловити рибу у каламутній воді. Чим ця вода каламутніша, тим Путін відчуває себе комфортніше.

Для України - усе рівним чином навпаки. Будь-яка драматизована істерія у міжнародних відносинах містить ризик відволікання інтересу міжнародної спільноти, передусім Європи та США, до складного руху вашої країни до демократії й правової держави. Тобто, цей рух, який займе багато років, вимагає міжнародної підтримки. Міжнародна підтримка також залежить від медійних проектів: якщо ці радари йдуть з України, країна потрапляє в складну ситуацію, вона перестає перебувати у полі зору ЗМІ. Оскільки інші події, драматично перебільшені, відволікають увагу від справжніх пріоритетів Заходу. І тут важливо завжди бачити головне і другорядне. Але це складно робити в медійному світі, світі спонтанності. Тому для України продовження цього конфлікту було би контрпродуктивно.