Олександр Мельник, французький вчений, професор з геополітики
Конфлікт між Ріядом і Тегераном вигідний Росії
Інтерв'ю 08.01.2016 11:00 2299
  •  
  •  
  •  

Початок нового року відзначився різким загостренням ситуації серед країн Перської затоки. Низка країн регіону вслід за Саудівською Аравією розірвала дипломатичні відносини з Іраном. Французький учений, професор з геополітики, викладач школи бізнесу ICN Олександр Мельник в інтерв'ю Укрінформу розповів про можливий розвиток подальшої ситуації, причини конфронтації у регіоні та можливі наслідки кризи.

КОНФЛІКТ НЕ МАЄ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПРИЧИН

- Пане професоре, аналізуючи кризу, що виникла у Перській затоці, чи коректно буде говорити про нову громадянську війну в арабському світі?

- Конфлікт, що виник між Саудівською Аравією та Іраном, передусім є новим спалахом громадянської війни у мусульманському світі. Певна загроза братовбивчої бійні зберігається, але її ймовірність є не дуже високою. Упродовж майже тижня ми спостерігали ознаки холодної війни, ескалацію, вербальну риторику, але навряд чи існує справжня загроза реальної гарячої війни. Як з одного, так і з іншого боку, я не бачу ні реальних можливостей, ні глибокої геополітичної причини, так би мовити платформи, на якій така війна могла би виникнути.

- Що ви маєте на увазі, говорячи про геополітичну платформу?

- У цьому сенсі я поділяю думки і погляди американського колеги, автора концепції етнокультурного поділу цивілізацій Самюеля Хантігтона, викладеної ним в статті «Зіткнення цивілізацій?» (The Clash of Civilizations?,1993 р). У дослідженні автор передбачав, що конфлікти глобального і багатополярного ХХІ-го століття будуть скоріше міжцивілізаційними, аніж внутрішніми. Конфлікти, війни та конфронтації можуть виникнути між цивілізаціями, що мають різні ментальні бачення. Наприклад, між Західною та Ісламською цивілізаціями. Що яскраво проявилося у випадку конфлікту з угрупованням «Ісламська держава» (ІДІЛ). Це екстремальний випадок, але дуже показовий.

Конфлікт між Росією та Україною є дуже показовим як конфлікт між ліберальними демократіями (або країнами, що йдуть у бік демократії) та авторитарними режимами

Або ж, якщо звернутися до тез іншого американського політолога Роберта Кагена, то конфлікти у цьому столітті виникнуть між ліберальними демократіями або країнами, що йдуть у бік демократії та авторитарними режимами. У даному випадку, це конфлікт між Росією та Україною, який є дуже показовим. Одна країна повністю загрузла у маразмі авторитаризму, інша країна, з великими труднощами, але дотримуючись принципового курсу, намагається йти у бік демократії, відкритого суспільства та правової держави.

У випадку ж Саудівської Аравії та Ірану я не бачу цієї геополітичної платформи для початку гарячої війни. Ще хотів би відзначити, що ваші колеги (журналісти) досить сильно драматизують такі події. Згадаймо, періодичну драматизацію ситуації довкола Північної Кореї та погроз її керівництва щодо використання ядерної зброї. Але в певний момент ця тема сходить нанівець. У таких випадках, насправді медійний резонанс перевищує справжню геополітичну вагу. Разом з тим, у геополітиці, як і в житті, не можливо виключати фактор непередбачуваності, навіть якщо аналізуєш велику кількість фактів, знань та поглядів на події, що відбуваються.

ТРИ ФАКТОРИ КОНФЛІКТУ

- Таким чином, у світової спільноти немає підстав для хвилювання?

Сьогоднішній світ пов'язаний глобальним ритмом геополітичних криз

- Перш ніж аналізувати конфлікт, варто згадати про світ, у якому ми живемо. Сьогодні людство існує у глобальному світі, який не обмежується лише Фейсбуком, Твіттером, іншими соцмережами. Сучасний світ - це ще й глобалізація усіх геополітичних криз та конфліктів. Тобто усе, що сьогодні проходить в Ер-Ріяді і Тегерані, рано чи пізно відгукнеться у Києві, Москві, Пекіні, Ріо-де-Женейро чи інших столицях тим чи іншим чином. Світ сьогодні пов'язаний глобальним ритмом геополітичних криз.

У даному випадку ми спостерігаємо три фактори, що впливають на розвиток конфлікту. Передусім, це релігійний вимір, який виходить на поверхню. Навіть якщо не вдаватися до історії розколу між сунітами (Саудівської Аравії) та шиїтами (Ірану), що відбувся у Х столітті, або до традиційної конфронтації між арабами та персами. Нагадаю, що Джуліан Асанж у своїх викриттях на Вікілікс кілька років тому писав, що у дипломатичних телеграмах йшлося про запити Саудівської Аравії - традиційного союзника США на Близькому Сході до Вашингтону із закликом «відрубати голову змії» (мався на увазі Тегеран). Цей релігійний вимір - лише видима частина айсберга, така оболонка двох ключових країн.

- У чому полягає другий фактор?

Природні копалини у цьому столітті вже не відіграватимуть ту роль, яку вони відігравали у минулому столітті

- Другий вимір - геополітичний. Це боротьба за геополітичну перевагу на Середньому та Близькому Сході.  Насправді, абсолютно нова ситуація виникла на основі того, що відбувається у Сирії, діяльність ІДІЛ. Але ще однією з найважливіших віх було підписання 14 липня 2015 року рішення про скасування санкцій проти Ірану в обмін на відмову використання Тегераном ядерної зброї. Іншими словами, йдеться про те, що Іран, як країна колосального потенціалу, повертається на перші позиції світової дипломатії. У той час, як позиції на міжнародній арені Саудівської Аравії слабнуть в міру досягнення США енергетичної незалежності. Зокрема, через сланцеву революцію і, у більш широкому контексті, через зниження ролі нафти (Саудівська Аравія - експортер №1) в геостратегії ХХІ століття. Природні копалини у цьому столітті вже не відіграватимуть ту роль, яку вони відігравали у минулому столітті. У цьому контексті не можна забувати про те, що США відходить від своїх енергійних та проактивних позицій в дипломатії і дотримуються більш приємної серцю Барака Обами стратегії підтримки з тилу (leadership behind), яка на практиці лише засвідчує фактичну самоізоляцію Америки. Усе це відбивається на геополітичних позиціях Саудівської Аравії, яка завжди була союзником США і завжди могла розраховувати на підтримку. Тому те, що відбувається з боку Саудівської Аравії, це спроба оскаржити нову тенденцію лідерства Ірану, що проявилася в Ємені, де вона, на здивування американців, підтримала уряд на півдні країни проти руху етнічної меншини шиїтської орієнтації на півночі. Тобто, йдеться про проксі-війну, війну за домовленостями. Інтереси Саудівської Аравії та Ірану увійшли в конфлікт у Ємені, а також в Іраку та безумовно в Сирії.

До усього іншого варто додати й роль особистості в історії. Я вважаю, що у позиції Саудівської Аравії дуже велику роль відіграє особистість нового короля монархії Сальмана, який є надзвичайно імпульсивним лідером. Який, так би мовити, вдається до таких заходів, що викликають подив навіть його найближчих союзників. Безумовно, він нервує, усвідомлюючи, що його «кидають» американці, і він залишається без головного союзника.

- Яким, на ваш погляд, є третій фактор конфлікту?

- Це внутрішньополітичний фактор. Йдеться про протистояння двох режимів різного характеру. Оскільки у Саудівській Аравії існує монархічна (королівська) династія, влада переходить з рук до рук від батька до сина, не існує навіть натяків на вибори. У той же час в Ірані існує, безумовно - не повноцінна і не досконала, але все ж республіка з певним розподілом влади. Але підсилення жорсткості реакції Ірану на те, що відбувається, пояснюється також внутрішньополітичними факторами, оскільки це відбувається за кілька тижнів до виборів у законодавчий орган. Усю реакцію потрібно розглядати через призму внутрішньополітичного розкладу сил, де поміркований президент Хасан Роухані знаходиться в конфронтації з патріархом Аятолою Хомейні, що має консервативні позиції. І цей спалах громадянської війни в регіоні та жорстка реакція Ірану багато в чому пояснюється тим, щоб дати шанс обом лідерам.

ЧОГО ЧЕКАТИ ВІД КОНФЛІКТУ

- Якими можуть бути наслідки цього конфлікту?

Росія сьогодні входить до числа головних дестабілізаторів у світі

- Що стосується можливих наслідків для Росії та України. Синтезуючи, можна сказати, що для Москви було би краще, аби створилося більше хаосу. На мій погляд, Росія сьогодні відноситься до числа головних дестабілізаторів у світі. На мій погляд існує поняття варварства «Ісламської держави» і «варварства Путіна». Безумовно, Росія, порушуючи усі міжнародні норми, підриває підвалини світу, дестабілізує правила гри, оскільки їй зручніше ловити рибу у каламутній воді. Чим ця вода каламутніша, тим Путін відчуває себе комфортніше.

Для України - усе рівним чином навпаки. Будь-яка драматизована істерія у міжнародних відносинах містить ризик відволікання інтересу міжнародної спільноти, передусім Європи та США, до складного руху вашої країни до демократії й правової держави. Тобто, цей рух, який займе багато років, вимагає міжнародної підтримки. Міжнародна підтримка також залежить від медійних проектів: якщо ці радари йдуть з України, країна потрапляє в складну ситуацію, вона перестає перебувати у полі зору ЗМІ. Оскільки інші події, драматично перебільшені, відволікають увагу від справжніх пріоритетів Заходу. І тут важливо завжди бачити головне і другорядне. Але це складно робити в медійному світі, світі спонтанності. Тому для України продовження цього конфлікту було би контрпродуктивно.

Як щодо інших загроз?

- Хаос таки завжди сприятливий для терористів. І те, що відбувається між Саудівською Аравією та Іраном - це дуже погана новина для міжнародної коаліції по боротьбі з ІДІЛ, тієї самої про яку багато говорять, але якої насправді не існує. Ця коаліція залишається сьогодні лише благим побажанням Франсуа Олланда. Оскільки усе, що відбувається, лише посилює центробіжні тенденції в самій коаліції, де кожен з акторів грає свою гру, переслідує власні цілі.

Згадаймо конкретні приклади. Як Туреччина, замість нанесення ударів по ІДІЛ, намагається звести рахунки з курдами. Путін передусім намагається врятувати режим Асада, який є його «сіамським близнюком». Туреччина збиває російський літак без консультацій зі своїми партнерами по коаліції. Іран нарощує свою військову присутність у Дамаску, абсолютно не координуючи це ні з ким. Уся ця коаліція залишається схожою на відому байку про рака, лебідя та щуку, у якій кожен тягне на себе ковдру.

- Якою ви бачите роль Франції у цьому конфлікті?

- Франція у цьому конфлікті демонструє традиційне роздвоєння позиції. Так би мовити, Париж не хоче бути на 100% на боці Вашингтона, шукає свою гру, і, безумовно, інтереси та відносини між Францією та Саудівською Аравією - вони спираються на чисельні та дорогі контракти. Але я насправді здивований реакцією французької дипломатії. Франція, яка була проактивною по відношенню до широкої  міжнародної коаліції з боротьби проти ІДІЛ, Франція, яка зіграла рішучу роль в успіху Паризької кліматичної конференції - у цьому конфлікті її голос зовсім не чути. Я цього не розумію: чи то збіг зі святами, чи на ке д'Орсе (МЗС) вважають, що криза не так важлива. Але Франція могла би виконувати більш активну роль, насправді особливу роль посередника для деескалації напруження. Коли ви берете на себе цю роль, то у вас на певному етапі з'являється можливість бути посередником тієї чи іншої сторони. Але тут Франція вийшла з гри, її не чути. Я би хотів порадити МЗС Франції бути більш активним у цій ситуації.

Роман Сущенко, Париж.

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-