Отже, які пріоритети у Путіна? На мою думку, сьогодні це, очевидно, Україна, і, очевидно, Європа. Якщо ви почитаєте те, що він говорить, що говорять його мислителі, такі як Олександр Дугін - ідеолог євразізму, то побачите ідеї на кшталт тієї, що "колапс СРСР був найбільшою катастрофою". Вони вважають, що відповідальність за це несе, в тому числі, Європейський Союз, і тому потрібно взяти реванш. Тож, коли Путін розв'язав агресію проти України, захопив Крим, коли він загрожував країнам Балтії та Польщі, коли відчув слабкі ланки в європейському ланцюзі - Грецію та Угорщину - й почав небезпечну гру, стало зрозумілим, що це є вершиною його порядку денного. На моє тверде переконання, нинішні амбіції Путіна більше стосуються Європи, ніж Близького Сходу.

Вчинивши агресію на Донбасі, він хотів змусити світ забути про Крим, своєю участю в Сирії він допоміг світу відвести погляд від Донбасу і так далі. Його найбільша ціль, очевидно, Європа.

Такі рамки ідеології є дуже специфічними, вони не схожі на будь-що інше. Завжди небезпечно дивитися на сьогоднішній день крізь призму минулого. Росія сьогодні - це лабораторія, де відбувається дивна хімія з елементами старої імперії, ностальгії за комунізмом, уривками європейського фашизму, відбілюванням ідеї пакту Ріббентропа-Молотова.

Європейські "стовпи" - відмова від фашизму, тоталітаризму й колоніалізму. Путін робить все навпаки

Усе це створює справжню основу ідей, які, очевидно, належать Путіну. Втім, я не думаю, що він хоче захопити світ. Я би сказав, що його сприйняття суспільства - це зовсім не те бачення, яке зрощувалося в Європі після Другої Світової та засновувалось на відмові від фашизму, тоталітаризму й колоніалізму. Це - три стовпи, на яких будувався європейський проект. Путін робить все навпаки. Його ідейна основа суперечить тому, у що вірю я, суперечить ідеям відкритого суспільства та не може бути відокремлена від його стратегічного проекту - послабити європейську концепцію.

НОВА ІДЕОЛОГІЯ РОСІЇ - ЦЕ СУП З НЕПОЄДНУВАНИМИ ІНГРЕДІЄНТАМИ

- У розвиток теми щодо ностальгії Путіна за Радянським Союзом. Ви згадали його відомий вислів про "геополітичну трагедію". Чарлі Роуз (американський журналіст - ред.) спитав його щодо цієї цитати, і Путін дав пояснення, говорячи зовсім про інше, ніж від нього очікували почути. Але в цьому зв'язку я хотів би сказати, що ЦРУ, безумовно, цікавилось тим, що у Путіна на думці, і де його справжнє натхнення. Їхні висновки засновувались на вивченні одного з ідеологів Білого руху Росії, якого так багато цитує Путін, - Івана Ільїна. Він належить до тих білих, які боролися з більшовизмом у певний період часу. Враховуючи цей факт, коли ми говоримо про джерела натхнення Путіна, чи дійсно йдеться про його ностальгію за радянським періодом?

- Нова ідеологія (Росії - ред.) - це суп, в якому є багато інгредієнтів, і які переварюються та створюють зовсім інший продукт. Це той випадок, коли ви маєте речі, що не можна поєднати. У Німеччині 1920-х років також був суп, у якому варилися шматки старого німецького язичництва, бажання взяти щось від більшовизму, національний консерватизм і національний більшовизм - багато елементів, які варилися в одному котлі та які, зрештою, породили нацизм. У Франції на початку XX століття також був суп.

Російський феномен - це реактивація старих ідей, зв'язок старих і нових формулювань по-Дугінськи

Сьогодні в Росії ми маємо подібний феномен. Так, це не ностальгія, це реактивація деяких старих ідей, зв'язок старих і нових формулювань в ідеях, які представив, зокрема, Дугін. У такі моменти історії, коли з'являється нова ідеологія, завжди виникає дивна суміш нового і старого - старих ідей, відроджених новими поглядами.

Важко вгадати точно, куди рухається Путін, дуже складно спрогнозувати. Але очевидно, що це не несе нічого гарного ні для України, ні для Європи, ні для ідей відкритого суспільства, у які ми віримо, втім, на мою думку, недостатньо сильно.

- Боюся що ця сирійська афера (Кремля - ред.) може спрацювати як диверсія, щоб допомогти Путіну "занурити" свої руки глибше в Україну. Але це неможливо навіть уявити. Це було би справжньою ганьбою для нас, якби ми стали б настільки сліпими, настільки прямодушними та настільки дурними, щоб продовжувати просто спостерігати за подіями в Україні, натомість "носитися" тільки з ІДІЛ. Тоді ми будемо останніми з найостанніших. Я не можу уявити, щоб громадська думка європейців та американців взяла би на себе таку історичну відповідальність.

Ярослав Довгопол, Вашингтон.