Фатальна помилка Стівена Гарпера

Аналітика

29.10.2015 12:56

Укрінформ

Канадські консерватори втратили владу в країні через бунт бюрократів

Чому Ліберальна партія Канади, очолювана Джастіном Трюдо, отримала таку феноменальну перемогу на парламентських виборах? Завоювати 184 мандати із 338, наявних у нижній палаті канадського парламенту, і отримати змогу самостійно сформувати уряд при тому, що у попередньому скликанні ліберали мали всього 34 депутати, - це нелегко.

Віддаючи належну шану харизмі та політичному чуттю Трюдо, треба визнати, що перемогу лібералів правильніше назвати програшем консерваторів. Правляча Консервативна партія на чолі із вже екс-прем'єр-міністром Стівеном Гарпером провела до парламенту лише 99 чоловік, хоча за результатами виборів 2011 року мала більшість із 166 депутатів. А чому ж Гарпер програв так сильно? У двох словах головну причину можна було б назвати "бунтом держслужбовців".

ПОЛІТИКИ VS БЮРОКРАТИ

У Канаді кожне міністерство має політичний офіс, який ухвалює рішення, та величезний апарат бюрократів, які це рішення втілюють у життя. Після кожних федеральних парламентських виборів призначається новий склад уряду та повністю змінюється політичний офіс кожного міністра, який має кілька десятків працівників. Втім, тисячі пересічних службовців у кожному відомстві (наприклад, Міністерство громадянства та імміграції дає роботу близько 10 тис. людей) залишаються практично незмінними. Більше того, новопризначений міністр обов'язково проходить інструктаж із керівником профільного бюрократичного департаменту. Політики-керівники можуть пересуватися з одного міністерства в інше, коли бюрократи зазвичай десятиліттями не змінюють місця роботи. Таким чином, наприклад, останній консервативний міністр оборони Канади Джейсон Кенні перед цим був міністром мультикультуралізму, а ще раніше - громадянства та імміграції. При цьому вища освіта у нього - філософська - та й та незакінчена.

Будь-які політичні рішення пом'якшуються бюрократичною "подушкою"

Бюрократична подушка дозволяє пом'якшити будь-які політичні рішення, що ухвалюються нагорі, адже адаптує їх до реальних обставин. Вона ж гарантує так званий «fact based» підхід до вирішення проблем, коли дії вживаються на основі потреб, а не політичної доцільності. Цю потребу зазвичай визначають чиновники, а керівники-міністри завідують стратегією і ухвалюють остаточні рішення на основі пропозицій від бюрократичних департаментів.

Власне, плавний та спокійний процес передачі влади також багато у чому завдячує саме цій двоскладовості, адже будь-який новий уряд не може кардинально змінити політику держави через інертність і потужність бюрократичного апарату. Незначні зміни можливі, але революційні - ні. Втім, те, що добре за стабільно хороших часів, сильно шкодить у кризу.

ЗЛЕТ ДО ПОРАЗКИ

Стівен Гарпер прийшов до влади у 2006 році. На фоні високих цін на нафту і швидкого зростання світової економіки від нього не вимагалося різких рухів. Державна машина працювала відмінно, податкові відрахування йшли стабільно, у світі не було великих конфліктів, які потребували б нестандартних рішень. До тих часів Канада була прилаштована ідеально. Навіть після початку світової фінансової кризи країна успішно працювала без особливих змін, адже мала значний запас міцності. Добробут населення трохи впав, але, на хвилі попередніх досягнень та обіцянок "покращення", Гарпер був переобраний у 2011 році.

Але зі швидкими змінами ситуації у світі від лідерів країн вимагалося ухвалення оперативних нестандартних рішень. Будучи досвідченим політиком, Гарпер зрозумів це і спробував змінити систему управління державою, змістивши центр влади до свого офісу, який міг збирати інформацію та ухвалювати рішення значно швидше, ніж розгалужений чиновницький апарат. При цьому, незалежність і впливовість бюрократичних департаментів та окремих міністерств були значно послаблені. Усі основні рішення почали пропонуватися згори, замість низхідного принципу, що забезпечував канадську стабільність раніше. Аналітики, клерки та спеціалісти у численних департаментах залишилися незадоволені, що ними нехтують.

Зважаючи на погіршення світової економічної ситуації та прагнення досягти бездефіцитного бюджету, Гарпер зменшив державні видатки

Запалу цим змінам у системі влади додавали особисті якості Гарпера. Його оточення стверджує, що у роботі прем'єр-міністр був вимогливим та навіть дещо авторитарним. Він любив владу та розпоряджався нею залізною рукою.

Більше того, зважаючи на погіршення світової економічної ситуації та прагнення досягти бездефіцитного бюджету, Гарпер почав зменшувати державні видатки. Першими постраждали міжнародні програми, що сильно роздратувало національні громади. Адже Канада - країна іммігрантів, на її території живуть представники більше 200 різних національностей, які хочуть допомогти країні походження. Канада, яка в 1990 році була головним миротворцем світу, маючи 1000 військових та поліцейських, залучених до міжнародної миротворчої діяльності, нині скотилася на 68 місце, залишивши у міжнародних місіях лише 116 чоловік, що навіть менше, ніж у Парагваю.

Скорочення асигнувань на закордонні програми разом із вимогливою міграційною політикою, що ускладнювала приїзд нових мігрантів, насторожило численні діаспори. Близько 20% населення Канади народжено поза межами країни. Нові міграційні правила зробили значно більш заплутаним процес приватного спонсорства та сімейної міграції, які до того забезпечували значний притік нових жителів до Канади. Таким чином підтримка консерваторів національними громадами різко впала.

Головною помилкою Гарпера став удар по держслужбовцях

Оскільки скорочення все одно було недостатнім, Гарпер вчинив свою головну помилку - вдарив по держслужбовцях, які зазвичай є опорою влади. Держслужба в Канаді була сферою з високими зарплатами, підвищеними пенсіями та іншими пільгами, на кшталт покращеного медичного обслуговування. Втім, такий соціальний пакет вимагав фінансових ресурсів, тож Гарпер почав переводити держслужбовців на контрактну основу. Для них це означало фактичне скасування усіх пільг. Це й стало початком кінця, остаточно позбавивши консервативний уряд підтримки бюрократії та перетворивши могутнього Стівена Гарпера у колоса на глиняних ногах.

ТИХА КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ

Позбавлені соціального пакету та впливу на ухвалення рішень, держслужбовці оголосили Гарперу війну. Зазвичай вона полягала у тихому саботажі будь-яких "спущених згори" рішень. Не виконати вказівку керівництва не можна, але максимально затягнути процес, зробити його неефективним та дискредитувати саму ідею - запросто. Відомства стали відкрито і приховано відмовлялися працювати із Гарпером, страйкували та виявляли інші види непокори. Дійшло до того, що посольства Канади по всьому світу під час приїзду прем'єр-міністра масово "захворювали", залишаючи здоровим лише охоронця.

Через тиху війну держслужбовців перестала функціонувати державна система

Зрозуміло, що, крім іміджу країни на світовій арені, найбільше від цих міжусобиць страждали канадські громадяни. В час наймасштабніших світових пертурбацій, на який припав час правління консерваторів, Канада була позбавлена маневреності. Рішення, ухвалені в кабінеті прем'єр-міністра, доходили до безпосередніх виконавців із таким запізненням, або настільки змінені, що викликали лише роздратування. Державна система перестала функціонувати. Одним із безлічі прикладів цього є життєво важливий для Канади процес імміграції. Наразі одних лише неопрацьованих заяв на об'єднання сімей у кабінетах Міністерства громадянства та імміграції накопичилося більше 100 тисяч. Це при тому, що протягом року таких віз видають не більше 5000.

Під час передвиборних перегонів опоненти звинувачували Гарпера у тому, що він нібито недостатньо робить для прийому біженців. Під цим тиском уряд пообіцяв прийняти 10 тисяч сирійських біженців до кінця 2016-ого, але за весь 2014 рік до Канади прибуло лише 1285 біженців із Сирії, а цього року офіційний статус отримали іще стільки ж. І це при тому, що лише торік заяви подало 13500 шукачів притулку. З огляду на активізацію військових дій, цьогоріч їхня кількість має бути щонайменше вдвічі більша. Частково низькі показники пов'язані із традиційними для консерваторів "безпековими" питаннями, але в основному - із тихим саботажем усередині відомств.

"СПРАВЖНІ ЗМІНИ"

Канадці, які не звикли до такої низької ефективності держави, почали вимагати змін. Кардинальних і швидких. Саме цей слоган (Real change!) і підхопив молодий лідер опозиційної Ліберальної партії Джастін Трюдо.

Акцент на сімейній міграції став бальзамом на душу для національних громад

Трюдо тонко реагував на запити виборців. Ще під час передвиборних дебатів він наполягав на необхідності зміни міграційних пріоритетів Канади з професійної на сімейну імміграцію. На його переконання, таким чином вдасться підвищити ефективність праці канадців. Для численних національних громад ці слова були як бальзам на душу. Вони якраз прагли перетягнути якомога більше членів своїх сімей до Канади і при цьому не хотіли підвищення конкуренції на ринку праці, яку спричинили б професійні високоосвічені мігранти.

Чи зможе Трюдо відновити систему державної влади, яка - після десятиліття перебування консерваторів біля штурвалу - перейшла лібералам у спадок в плачевному стані

Не правильно звужувати причини поразки консерваторів лише до проблем із розподілом влади. Важливе місце в передвиборній кампанії мали позиції партій по багатьох питаннях, основним з яких була економіка. Під час дебатів порушувалися найрізноманітніші теми, починаючи з екологічних і завершуючи свободою віросповідання та правами корінних народів. Мали місце і дискусії щодо питань міграції, про які йшлося вище. Втім, саме перипетії владних повноважень підкосили Гарпера, позбавивши його можливості втілювати свої обіцянки в життя.

Під питанням залишається, чи зможе Трюдо відновити систему державної влади, яка, після десятиліття перебування консерваторів біля штурвалу, перейшла лібералам у спадок в плачевному стані. Чи вдасться йому припинити війну всередині уряду та примирити політиків з чиновниками. Не володіючи такими авторитарними прагненнями та політичним досвідом, як його попередник, Трюдо не зможе "продавлювати" необхідні рішення, якщо вони зустрічатимуть опір серед виконавців. Тому для України важлива наявність міцної вертикалі канадської влади, щоб домовленості на найвищому рівні знаходили розуміння серед виконавців.

Зараз бюрократи по всій країні дивляться на молодого Трюдо із надією та сподіванням на відновлення своїх втрачених владних та, дуже бажано, фінансових позицій. Якщо з другим їм навряд чи пощастить, то повернути свою частку в ухваленні рішень вони, вірогідно, зможуть. "Ось побачимо".

Максим Наливайко. Оттава.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Актуально